Wednesday May 25, 2022

Дороговказ інтеграції

Для України питання євроатлантичного вибору не є риторичним. Вітчизняна історія наводить чимало яскравих прикладів, які переконливо свідчать, що за своїми історико-культурними, ментальними джерелами Україна завжди належала до трансатлантичного простору

 

Саме уроками історії та прагненням України повернути свою ідентичність як повноправної європейської держави насамперед керувалося політичне керівництво держави при визначенні стратегічної мети зовнішньої політики Української держави — інтеграції до євроатлантичних структур. Конституційне закріплення євроатлантичного покликання відповідає національним інтересам, волевиявленню народу, який прагне, врешті, повернутися до європейської спільноти, забезпечити своє надійне безпекове майбутнє у єдиній демократичній і процвітаючій Європі. Цей вибір є логічним і безальтернативним результатом процесу утвердження незалежності нашої держави, формування її зовнішньополітичного курсу. Склалася об’єктивна залежність між реальним наповненням незалежності України та реалізацією її євроатлантичного покликання. Інтеграція України до трансатлантичних структур, дедалі більш впевнено, сформулювалася як суспільно-політична ідея. Висловлення підтримки євроатлантичним прагненням України, особливо в умовах російської агресії, свідчить про певний консенсус серед більшості населення та політичної еліти держави.

 

Бухарестський саміт: сигнал без часових рамок

Одразу після Празького саміту НАТО 2002 р. було започатковано виконання Плану дій Україна-НАТО та щорічних Цільових планів в рамках цього Плану дій.  З 2005 року між Україною та НАТО офіційно розпочався так званий Інтенсифікований діалог щодо набуття членства. Були очікування, що цей формат відносин може природно завершиться під час Ризького саміту НАТО 2006 р. наданням Україні права виконання Плану дій щодо членства (ПДЧ). Проте внутрішньополітичні чинники та тиск з боку Росії обумовили гальмування євроатлантичної інтеграції, ненадання ПДЧ і необхідність продовжувати відносини шляхом практичної співпраці виконувати в країні далекосяжні реформи. Лист до Генерального секретаря НАТО, підписаний Президентом В. Ющенком, Прем’єр-міністром Ю. Тимошенко та Головою Верховної Ради А. Яценюком щодо приєднання України до ПДЧ на початку 2008 року, здавалося, змінив ситуацію.

Проте ані на Бухарестському саміті, ані під час засідання Комісії Україна-НАТО в рамках сесії ПАР на рівні міністрів закордонних справ в грудні 2008 р. рішення щодо приєднання України до виконання ПДЧ не було прийнято. Це було спричинено відсутністю консенсусу серед держав-членів НАТО, зокрема, через російські впливи. Натомість під час Бухарестського саміту Україну запевнили: вона «стане членом НАТО», а під час грудневого (2008 р.) засідання — «з метою надання допомоги Україні у просуванні її реформ, у рамках Комісії Україна-НАТО буде розроблено Річну національну програму, перегляд якої здійснюватиметься союзниками щорічно».

Рішення Бухарестського саміту були чітким сигналом з боку НАТО щодо членства України, незважаючи на невизначений термін. В цьому контексті розроблення й виконання Річних національних програм було значним кроком в практичному наповненні співробітництва. Не отримавши офіційного статусу країни-кандидата, який надає приєднання до виконання ПДЧ, Україна отримала можливість здійснювати необхідні практичні заходи з метою отримання членства.

 

Унікальність співпраці

Виконання Україною Річних національних програм є унікальною практикою у двосторонніх відносинах з НАТО. Президент України затверджує РНП та заходи щодо її виконання. Всі Річні національні програми Україна-НАТО змістовно відповідали стандартам Плану дій щодо членства в НАТО. Втім залишається принципова відмінність, а саме стосовно відповідальності апліката та Альянсу за виконання.

До реалізації РНП залучаються органи державної влади та неурядові організації. За підсумками виконання РНП Альянс готує оцінку та рекомендації, які враховуються при підготовці РНП на наступний рік. За президентства В. Януковича було змінено довготривалу політичну лінію, спрямовану на набуття членства в НАТО. Замість цього була запроваджена фейкова концепція «позаблоковості». Правда, змістовне наповнення РНП залишилося спрямованим на досягнення Україною євроатлантичних стандартів в цивільному і оборонному секторах. Проте в 2010-2013 рр. планування, виконання та звітування щодо РНП мало формальний характер. Революція Гідності дала надію на позитивні зміни.

Та лише в грудні 2016 року було затверджено Положення про розроблення річних національних програм (РНП) під егідою Комісії Україна-НАТО та оцінювання результатів їх виконання.

 

Програма, що копіює План дій щодо членства

Сенс існування РНП варто проілюструвати минулорічною програмою. В середені квітня 2019 р. Президент України затвердив чергову Річну національну програму під егідою Комісії Україна-НАТО на 2019 рік (РНП-2019). РНП-2019 мала забезпечити виконання пріоритетних завдань спрямованих на євроатлантичну інтеграцію України. РНП-2019 стала системним стратегічним документом, який визначав не лише пріоритети на 2019 рік, а й середньострокові цілі, які планувалося досягти до 2020 року. Традиційно Річна національна програма структурно побудована за аналогією з типовим Планом дій щодо членства. Вона складається з п’яти розділів: політичні та економічні, оборонні/військові, ресурсні, безпекові і правові питання.

Перший розділ є найбільшим за обсягом і включає в себе практично усі напрями реформування та модернізації України. Зокрема, йдеться про ключові соціально-політичні та правові реформи, а саме — децентралізацію, реформу виборчого законодавства, запобігання та протидію корупції, боротьбу з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, реформування системи судоустрою, судочинства, прокуратури, пенітенціарної системи, системи пробації, розвиток системи надання правової допомоги, реформування системи державного управління та розвиток електронного урядування, свободу слова та інформаційну політику.

Окрему увагу приділено питанням забезпечення національної єдності та підтримки національних меншин, прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Також йдеться про ключові економічні реформи (бюджетну реформу, реформу податкової системи, дерегуляцію та створення сприятливого бізнес-клімату, реформування енергетичного сектору та посилення енергетичної безпеки).

В другому розділі РНП-2019 «Оборонні/військові питання» передусім йшлося про реформування сектору безпеки і оборони України. Воно включає здійснення демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони України, створення системи державного гарантування якості продукції оборонного призначення, забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у секторі безпеки і оборони України, соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей. В умовах російської інвазії першочергове значення має реформування Збройних Сил України. Це надскладне завдання передбачає удосконалення системи військового управління та зв’язку, реформування систем матеріально-технічного та медичного забезпечення Збройних Сил України, досягнення технічної сумісності озброєння, військової та спеціальної техніки, підвищення ефективності кадрового менеджменту. Важливими складовими реформування сектору безпеки і оборони України є розвиток Національної гвардії, Національної поліції, Державної прикордонної служби, Державної міграційної служби, єдиної державної системи цивільного захисту України. Принципове значення має реформування Служби безпеки України та розві-дувальних органів, розвиток Державної служби спеціального зв’язку та захисту, розвиток Державної спеціальної служби транспорту, Апарату Ради національної безпеки і оборони України, оборонно-промислового комплексу та захист критичної інфраструктури.

Розділ «Ресурсні питання» передбачав реформування системи оборонного планування, системи бюджетного планування, системи логістики у секторі безпеки і оборони України та інтеграцію до логістичних систем НАТО.

Четвертий розділ був присвячений питанням безпеки, включає імплементацію адміністративних домовленостей щодо охорони інформації з обмеженим доступом між Урядом України та Організацією Північноатлантичного договору. Також йшлося про розвиток національної системи захисту інформації НАТО з обмеженим доступом, удосконалення нормативно-правової бази щодо системи охорони інформації з обмеженим доступом, розвиток системи криптографічного та технічного захисту інформації, обмін розвідувальною інформацією, кібербезпека, співробітництво в галузях організації повітряного руху та безпеки використання повітряного простору, організації судноплавства та безпеки і охорони суден та портової інфраструктури.

В останньому розділі про правові питання головним пріоритетом у процесі поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою набуття членства є гармонізація законодавства України із законодавством держав-членів НАТО у сфері безпеки та оборони, вироблення ефективних правових механізмів забезпечення галузевого співробітництва України з Північноатлантичним Альянсом.

 

Інформаційний фронт

Набуває особливого значення співробітництво України з НАТО у сфері стратегічних комунікацій. Основними цілями партнерства в цій сфері були визначені розвиток спроможностей органів державної влади у зазначеній сфері та усіх її складових на стратегічному та операційному рівнях шляхом надання консультативної і практичної підтримки; підтримка співпраці України з експертами, які мають відповідний досвід у сфері стратегічних комунікацій; сприяння розвитку в Україні культури стратегічних комунікацій на інституційному рівні, налагодження більш тісного співробітництва з неурядовими організаціями й сприяння розвитку їх спроможності здійснювати стратегічні комунікації в інтересах України; досягнення й підтримка найвищих стандартів точності та етики для забезпечення довіри до державної комунікативної політики.

Безсумнівно, пріоритетним зав-данням і нині залишається діяльність, спрямована на збереження міжнародного консенсусу у наданні підтримки Україні, продовження санкційного тиску на Російську Федерацію до припинення збройної агресії проти України та звільнення тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Особливо варто підкреслити, що РНП-2019 не містила прямих посилань на необхідність виконання т.з. «Мінських домовленостей».

Водночас, йшлося про консолідацію політичної підтримки України міжнародними партнерами з питань відсічі збройній агресії Російської Федерації та відновлення територіальної цілісності України; зміцнення консенсусу Вільного світу щодо необхідності збереження спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до фізичних та юридичних осіб Російської Федерації, запроваджених у зв’язку з російською агресією, грубими порушеннями основоположних прав і свобод людини на тимчасово окупованих територіях України; забезпечення пріоритетності питання припинення збройної агресії Російської Федерації проти України у порядку денному ООН, ОБСЄ, Ради Європи та інших міжнародних організацій; відновлення територіальної цілісності України та реінтеграція тимчасово окупованих територій України після їх звільнення. Проте дещо утопічною виглядала мета забезпечення розгортання на території окремих районів Донецької та Луганської областей миротворчої місії ООН.

 

Підвищити рівень розуміння

В рамках реалізації Концепції вдосконалення інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції на 2017-2020 роки, затвердженої Указом Президента України в лютому 2017 року, основна увага приділяється заходам зі створення умов для підвищення рівня розуміння і довіри громадян України до курсу щодо набуття Україною членства в НАТО, забезпечення стабільної підтримки громадянами державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції. В РНП-2019 було прямо вказано на необхідність виконання відповідного плану заходів.

Основною метою плану є підвищення рівня підтримки громадянами України державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції та рівня довіри до НАТО як до інституції, що відіграє ключову роль у зміцненні міжнародної безпеки. Обласні та Київська міська держадміністрації повинні були забезпечити проведення інформаційно-роз’яснювальних кампаній «НАТО-Україна. Безпека. Захист. Стабільність», «Співробітниц-тво Україна-НАТО як каталізатор реформ» та інших заходів. Втім дос-від минулого  року засвідчив про ігнорування відповідних рішень з боку окремих органів виконавчої влади. Це ставить на порядок денний необхідність посилення відповідальності за втілення державного курсу на євроатлантичну інтеграцію у 2020 році.

Таким чином, РНП-2019 так як і попередні Річні національні програми, змістовно, в основному, відповідала стандартам Плану дій щодо членства в НАТО. Втім залишається принципова відмінність, а саме стосовно відповідальності. Політичне рішення щодо членства України в НАТО Альянс ухвалив ще у 2008 році. Надання Плану дій щодо членства (ПДЧ) не є винагородою, а обов’язковим черговим кроком для роботи над відповідністю України стандартам НАТО. Щоб перейти до нього варто не лише вписувати до РНП відповідні пункти, а й ретельно їх імплементувати. Тобто, Альянс має побачити і оцінити реальну політичну волю з боку української влади і суспільства на повноцінну євроатлантичну інтеграцію. В цьому контексті Річна національна програма мала б називатися не «під егідою Комісії Україна-НАТО», а Річна національна програма підготовки до вступу в НАТО (як це вже було в 2009-2010 рр.). Політична воля та відповідальність керівництва України публічно проголошена у Річній національній програмі та практичні дії щодо імплементації цієї програми перетворюють цей документ на інструмент євроатлантичної інтеграції України, дієвість і ефективність якого має продемонструвати сучасне українське суспільство.

5 лютого затверджена Річна національна програма на 2020 рік тож будемо сподіватися, що вона стане набагато ефективнішою за своїх попередниць і сприятиме скорішому приєднанню України до євроатлантичної спільноти.

Ігор Тодоров

Back to Top