Wednesday May 25, 2022

СПІВПРАЦЯ З АЛЬЯНСОМ: Пріоритетні сфери Програми розширених можливостей НАТО

СПІВПРАЦЯ З АЛЬЯНСОМ: Пріоритетні сфери Програми розширених можливостей НАТО

Продовжуючи тему приєднання України до Програми розширених можливостей НАТО (EOP), розглянемо таке питання – а чи здатна наша участь у цієї Програмі  стати кроком до членства, чи це, швидше, перешкода, оскільки «замикає» Україну в рамках партнерства.

«Запрошуючи Україну до EOP, НАТО просто закрило питання ПДЧ для України на три роки», — такі і подібні побоювання можна достатньо часто почути від представників українського уряду.

Однак, EOP не може розглядатись і не є ні інструментом для досягнення членства, ні передумовою для отримання ПДЧ. Однак його не варто сприймати і як перешкоду.

EOP – це передусім адаптований під певну країну інструмент для підвищення рівня військової взаємосумісності.

Але оскільки в Альянсі давно нас навчили, що до НАТО вступає не армія, а вся країна, тому нам потрібна не тільки військова, але й політична взаємосумісність. Для цього нам вже потрібен ПДЧ, який передбачає значно ширше коло реформ.

Наявний аналіз дозволяє стверджувати, що Україна цілком може посісти перше місце у світі (можливо, разом із Грузією) як країна, яка володіє найбільшою кількістю інструментів та механізмів для підготовки до членства в НАТО.

 

Найбільш доцільними пріоритетними сферами практичного наповнення EOP для України мають бути:

Демонстрація Україною більшого політичного лідерства у питанні інтеграції до НАТО

Лист президента Володимира Зеленського до Генерального секретаря НАТО, датований червнем 2020 року – важливий крок у цьому напрямку. Потрібні й публічні сигнали про незмінність курсу до членства в НАТО й запрошення до ПДЧ як наступного кроку у наших відносинах із Альянсом.

Використання участі в EOP для збільшення та посилення свого представництва в керівних структурах НАТО

Акцент має бути зроблений на тому, аби в осяжній перспективі мати принаймні одного представника України в Міжнародному секретаріаті НАТО.

Посилення через участь в EOP аргументів для приєднання до ПДЧ

Тобто, до моменту наступного перегляду Програми – а це в 2023 році – Україна має продемонструвати на конкретних, переконливих прикладах, що запрошення України до EOP було виправданим.

Саме 2023 рік міг би стати оптимальним часовим проміжком для отримання Плану дій щодо членства.

Першим кроком у цьому напрямку мають стати консультації з країнами-членами щодо запрошення України до ПДЧ через три роки.

Діалог із генеральним секретарем НАТО та його заступниками важливий, однак важливо інтенсифікувати також взаємодію з країнами- членами, починаючи з послів і закінчуючи профільними міністрами.

Аргумент, яким оперуватимуть наші партнери з НАТО, що Україна отримала статус EOP і спочатку повинна використати його, має право на існування. Однак, це не означає, що паралельно не варто проводити роботу з підготовки до приєднання до ПДЧ. Першим кроком у цьому процесі мали б стати консультації з країнами-членами НАТО щодо приєднання України до ПДЧ через три роки на основі заявки 2008 року. Завдання нинішніх євроатлантичних стратегів у владі забезпечити, щоб і всі в Україні, і в НАТО розуміли: наступна станція після EOP – це ПДЧ. Відтак, у наступні три роки потрібно провести максимальну детоксикацію діалогу щодо приєднання України до ПДЧ.

Ефективне виконання Річних національних програм (РНП)

Саме РНП є ключем до отримання ПДЧ. Нова РНП підготовлена саме на основі цього підходу.

Водночас, кількість запланованих заходів та кількість залучених до виконання відомств не дає підстав вважати, що РНП-2020 можна в принципі виконати ефективно. Складається враження, що Україна сама ускладнює собі завдання до виконання РНП.

Загалом, на фоні зростання кількості програм, ініціатив та форматів допомоги для України настав час провести серйозний аудит у відносинах. Наразі складається враження, що кожне відомство продовжує працювати з НАТО за “своєю” програмою та ініціативою. Хтось – за Цілями партнерства, хтось – за РНП, ще хтось – за трастовими фондами.

Саме тому потрібно визначити три, максимум п’ять чітких пріоритетів нашого партнерства з НАТО. І не на один рік, а принаймні на три чи краще на п’ять. Україна виглядатиме значно переконливіше як системний партнер зі стратегічним баченням, якщо певні заходи у рамках РНП будуть розписані відразу на кілька років. Тим паче, що саме такий підхід – фокусування на чотирьох-п’яти пріоритетах, що становлять спільний інтерес і для НАТО, і для України, наразі активно обговорюють в Альянсі, де поступово набуває політичної підтримки ініціатива “Одна країна — один план”. Україна стала пілотним проектом впровадження такої методології в рамках проведення перегляду Комплексного пакету допомоги (КПД). Очікується, що новий КПД матиме нову структуру, де усі інструменти підтримки і допомоги, яку надає Альянс, будуть систематизовані відповідно до п’яти спільних пріоритетів із часовим горизонтом до чотирьох років.

Візитною карткою України, як учасниці EOP, міг би стати фокус на Чорноморській безпеці

Україна повинна брати участь, а також ініціювати навчання НАТО в цьому регіоні, зокрема за тематикою Статті 5 Північноатлантичного договору. У цьому контексті важливо налагодити та інтенсифікувати партнерство з Грузією, учасником програми EOP з 2014 року, а також чорноморськими країнами-членами НАТО, передусім із Румунією.

Активніше залучатися до процесу підготовки нової Стратегічної концепції НАТО

Україна повинна докласти зусиль, аби в новій Стратегічній концепції НАТО, що прийде на зміну прийнятій на саміті в Лісабоні у 2010 році, була зафіксована можливість НАТО до подальшого розширення (політика відкритих дверей), а також положення про те, що Україна і Грузія мають залишатись невід’ємним елементом безпеки в Чорноморському регіоні.

Ініціювати обговорення оновлення документа НАТО, який регулює розширення Альянсу (Дослідження щодо розширення НАТО, Study on NATO enlargement, від 1995 року)

Хоча в документі вказується, що рішення щодо приєднання кожної країни приймаються на індивідуальній основі, саме це дослідження регулює неможливість приєднання до НАТО країн, які мають зовнішні територіальні диспути і вимагає розв’язання цих “диспутів” мирними засобами у відповідності до принципів ОБСЄ (пункт 6 дослідження). Допоки в НАТО будуть керуватись такою логікою, доти Росія буде створювати і підживлювати конфлікти на кордонах із країнами, які потенційно можуть стати членами НАТО як своєрідний запобіжник їхній подальшій інтеграції до Альянсу.

Налагодити якомога тіснішу співпрацю з Грузією, як учасницею EOP

Зокрема, ми могли б виступати спільним фронтом, не лише утримуючи активний фокус НАТО на питаннях безпеки в Чорному морі, але й координуючи зусилля у процесі о тримання ПДЧ. Подібна координація важлива в питанні руху до отримання ПДЧ.

 

Back to Top