Thursday Jul 18, 2024

Гендерна дискримінація: подолати дисбаланс у можливостях

Дискримінація — в усіх її можливих формах і проявах — є однією з найбільш поширених форм насильства та порушення прав людини. Вона зачіпає мільйони людей щодня та має не лише прямі наслідки для тих людей, які зазнають дискримінації, а й непрямі і глибинні наслідки для суспільства в цілому. І там, де з терпимістю ставляться до дискримінації, люди позбавлені можливості вільно та у повній мірі розкрити потенціал, як свій власний, так і суспільства в цілому.

Принципи рівності і недискримінації закріплені у Загальній декларації прав людини: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах». Ця концепція рівності в гідності та правах вбудована в сучасну демократію, і гендерна рівність також є одним із основних прав людини. Тож дискримінація за ознакою статі є порушенням прав людини та перешкоджає реалізації прав людини й основоположних свобод – це визнано ООН у спеціальний Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

Хоча в останні десятиліття у законодавство багатьох демократичних країн світу, у тому числі членів Євросоюзу та НАТО  було внесено норми, які сприяють гендерній рівності в сфері зайнятості, але реалії життя ще свідчать про те,  ще необхідно пройти довгий шлях, щоб досягти викорінення дискримінації як в суспільстві, так і на робочому місці. Щодо умов праці, то необхідно зазначити, що до цього часу жінки часто зазнають дискримінації на роботі, яку вони можуть отримати, у питаннях оплати праці і підвищення їх до керівних посад. Наприклад, в ЄС чоловіки в середньому заробляють майже на 15-17% більше, ніж жінки на тих же роботах. В Україні жінки у середньому заробляють на 18% менш, ніж чоловіки, хоча усі працівники повинні мати рівні права і можливості незалежно від їхньої статі та рівну винагороду за однакову роботу. І тут доречно нагадати, що в Україні дискримінація на робочому місці заборонена Кодексом законів про працю. Треба зазначити, що дискримінація за ознакою статі може бути як прямою, так і непрямою.

Пряма дискримінація характеризується як намір дискримінувати особу певної статі. Наприклад, роботодавець під час прийняття претендента на певну посаду (яка не передбачає виконання специфічної роботи, яка може виконуватись виключно чоловіками) відмовляє у працевлаштуванні жінці, посилаючись на те, що на зазначену посаду розглядаються резюме виключно чоловіків, або виключно жінок.

Непряма дискримінація зумовлена впливом політики або певних заходів. Це відбувається тоді, коли при формально нейтральних правилах особи однієї статі потрапляють у невигідне становище в порівнянні з особами іншої статі. Прикладом може бути мінімальний критерій кар’єрного росту для певної професії, у зв’язку з чим з претендентів може бути виключено набагато більше жінок, ніж чоловіків.

А черговим кроком на шляху ліквідації дискримінації на ринку праці став оновлений закон «Про рекламу», який набув чинності у січні цього року. Він запроваджує поняття дискримінаційної реклами та встановлює штрафи за її виробництво та розповсюдження. Тобто, рекламні оголошення про вакансії, в яких містяться будь-які вимоги щодо статі, віку, місця проживання чи сімейного стану кандидатів не лише заборонені, а й караються штрафом у розмірі 10 мінімальних зарплат – на сьогодні це 67 тисяч гривень.

Також забороняється в рекламі про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, або висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі.

Досвід провідних країн світу свідчить про те, що сталий розвиток суспільства можливий лише в умовах поєднання політики гендерного інтегрування в усіх сферах життя та поліпшення становища жінок у тих сферах, де існує нерівність.

Одним з головним маркерів гендерної рівності та відсутності дискримінації за ознакою статі якраз є забезпечення однакових можливостей та однакове ставлення до всіх громадян. Але також треба мати на увазі, що в українському законодавстві передбачені норми, які не вважаються дискримінацією за ознакою статі.

Отже, дискримінацією не вважається:

  • спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини (випадки, коли тільки в силу фізичних особливостей та необхідності народження і догляду за дітьми жінки потребують більшої підтримки);
  • обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом;
  • різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом (у силу фізичних особливостей жінок і чоловіків);
  • особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я;
  • позитивні дії (створення додаткових можливостей), спрямованих на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях жінок і чоловіків щодо реалізації прав і свобод.

Однак, на думку експертів, які займаються гендерними питаннями, критичним аспектом у безумовному досягненні гендерної рівності та ліквідації всіх форм дискримінації  залишається створення умов для наділення жінок повноваженнями і більш широкими можливостями в різних сферах розвитку суспільства, а також залучення чоловіків до процесу досягнення гендерної рівності.

Тож враховуючи, що наявність рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок є ознакою цивілізованого суспільства,  боротьба з дискримінацією повинна бути для України державним пріоритетом.

Back to Top