Thursday Jul 18, 2024

Туреччина та гендерна рівність

Рівні права чоловіків та жінок є однією з прерогатив сучасної політики Туреччини та мають суттєве історичне підґрунтя – ще за часів Османської імперії роль та вплив жінок на внутрішню та зовнішню політику держави була досить значною. Також в історичному розрізі необхідно згадати і те, що майже століття тому – у 1930 році у Туреччині була створена спеціалізована структура, на яку покладалося завдання щодо просування та гарантування на державному рівні прав жінок – Головне управління статусу жінки. Того ж року жінкам було надано право голосу на виборах до місцевих органів влади, а у 1934-му турецькі жінки одними з перших у Європі отримали право балотуватися на виборні посади. Погодьтесь, що цей факт заслуговує на окрему увагу, враховуючи те, що  значна частина населення країни сповідує іслам, релігійні канони якого не дуже передбачають відкриту активність жінок в суспільних відносинах. У 1985 році Туреччина приєдналася до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. А у 2002 році в країні було прийнято закон, який визнав рівні права чоловіків і жінок на статус глави сім’ї, раніше закріплений виключно за чоловіками. До речі, турецьке законодавство набагато сильніше захищає жінок,  ніж чоловіків – наприклад, чоловіки не мають права розпоряджатися спільним майном, а жінки мають право подати позов до суду, якщо не погоджуються з діями чоловіка, а також якщо він не забезпечує належне фінансове утримання родини.

Хоча найпоширинішою проблемою для турецьких жінок залишається домашнє насильство. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 38% туркень зазнають насильства з боку партнера впродовж життя. У Європі ― близько 25% жінок. До речі, саме у Туреччині було підписано  Конвенцію Ради Європи про запобігання та протидію насильству проти жінок та домашньому насильству – так звану Стамбульську конвенцію. І офіційна Анкара першою підписала цей документ, але також стала першою країною, яка вийшла з Конвенції – у березні минулого року. Турецький уряд тоді наголосив, що вихід з угоди не впливатиме на захист прав жінок, адже їхні права захищені законодавством, особливо конституцією держави. Одним з головних аргументів виходу з Конвенції офіційна Анкара називала те, що цей документ не зовсім відповідає консервативним цінностями Туреччини, оскільки начебто сприяє розлученням і підриває традиційну сім’ю. А щодо захисту жінок – стверджувалося, що законодавство держави та турецьке суспільство самостійно спроможне захищати права жінок у країні. Як зазначає міністерка з питань сім’ї, праці й соціальних послуг Зехра Зумрут, насилля проти жінок є злочином проти людяності, і Туреччина буде рішуче боротися проти такого насилля за принципом «нульової толерантності».

В політичному житті країни представництво жінок у відсотковому відношенні «програє» у порівнянні з іншими союзниками Туреччини по НАТО. (Країна є членом Північноатлантичного альянсу з 1952 року). Наприклад, на парламентському рівні серед депутатів жінки складають лише 17%, в той же час в інших країнах НАТО цей показник коливається на рівні 35-45%. Однак в державному секторі турецькі жінки вважаються вельми кваліфікованими фахівцями і нерідко займають високі керівні посади. Наприклад, щодо кількості жінок-послів Туреччина займає одне з лідируючих місць у світі. Ось цікава динаміка – якщо у  2002-му році у Туреччини  було лише 14 жінок – кадрових дипломатів, то вже 2016-му році – 37, а в 2019-му році це число зросло до 63 жінок.

Доречно згадати, що ще у 1993 році Туреччина отримала першу та поки єдину в історії країни жінку, яка обійняла посаду прем’єр-міністра – нею стала Танса Чиллер. Саме за її каденції було підписано митну угоду між Туреччиною і Європейським Союзом.

Турецькі збройні сили поки не можуть похвалитися широкою присутністю жінок в армії. Але в пріоритеті міністерства оборони в найближчі роки збільшити відсоток жінок в армії до 10%. Поки що жінки в основному проходять службу на посадах, які пов’язані з логістикою та фінансами. Однак турецька армія може по праву похвалитися тим фактом, що саме Леман Бозкурт Алтинчекич, яка в 1957 році закінчила льотну школу, стала першою жінкою – військовим льотчиком і в Туреччині, і в інших країнах НАТО, яка сіла за штурвал реактивного літака.

Back to Top