У першому списку майбутніх учасників EOP в 2014 році перебувала й Україна. Однак напередодні Уельського саміту в Міжнародному секретаріаті НАТО вирішили викреслити назву нашої держави зі списку.

Очевидно, окремі представники НАТО хотіли подивитись на по дальший розвиток ситуації, аби запрошенням України до Партнерства посилених можливостей “ще більше не спровокувати Росію”. Рішення, яке було попередньо прийняте на той момент, полягало у тому, що Україна долучиться до інших п’яти учасників Партнерства посилених можливостей через рік – тобто, у 2015 році. Ні через рік, ні через три, коли формально відбувався перегляд програми, цього не відбулось. Спочатку Україні пояснили, що перегляд має здійснюватися що три роки, а тому позапланових оновлень членів не буде. Коли ж трирічний термін наступив, тобто у 2017 році, Україна не змогла забезпечити належної політичної підтримки цього кроку, і, за деякою інформацією, не зовсім дотрималась відповідної процедури, а саме — вчасного отримання так званої військової рекомендації (military advice). У 2020 році помилка попередніх років була врахована: Україна завчасно по дала заявку на отримання військової рекомендації, паралельно працюючи над політичною підтримкою. Останнє питання стало значно більшим викликом, аніж початково розраховували в Києві.

Упродовж певного часу помітну опозицію цьому кроку складали Німеччина та Франція. Пізніше до лав опонентів долучилась Угорщина. Але справжнім сюрпризом для офіційного Києва виявилась достатньо пасивна позиція у цьому питанні ключового союзника України – Сполучених Штатів Америки. Ще впродовж 2019 року у Вашингтоні не було єдності щодо необхідності залучення України до цієї програми — в окремих кабінетах там просто не розуміли пріоритизації цього завдання з боку України та його практичної вартості. За деякою інформацією, питання про підтримку залучення України до EOP українська делегація на чолі з Зеленським мала намір озвучити на переговорах з Дональдом Трампом у вересні 2019 року в Нью-Йорку, але фокус розмови — економічні та енергетичні питання — не дав змоги обговорити цей аспект.

Однозначний політичний сигнал про підтримку Сполученими Штатами України у її прагненні бути долученою до EOP надійшов лише у січні 2020 року, під час короткого візиту до України держсекретаря США Майка Помпео. Що стосується європейських союзників, то з боку президента Франції Макрона, який впродовж останнього року перебуває у режимі самопроголошеного перезавантаження відносин з Росією, за наявною інформацією, поступало прохання до української сторони не афішувати це питання, і не позиціонувати приєднання до EOP в публічній комунікації як крок до членства в НАТО. Показовим є і те, що свої застереження до цього кроку зняла Німеччина, яка у свій час була головним опонентом України у питанні запрошення до ПДЧ на Бухарестському саміті НАТО.

Для того, аби в НАТО не скористались зміною уряду як приводом відкласти рішення про запрошення України до EOP, українська сторона навіть підготувала і передала Генеральному секретарю НАТО новий “лист трьох” — лист за підписами міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, віце-прем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Вадима Пристайка та міністра оборони Андрія Тарана, в якому чітко йшлось про незмінність курсу та націленість України отримати запрошення до участі в EOP.

Документи, які були передували залученню України до ЕОР:

Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору (09.07.1997 р.);

Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство між Організацією Північно-Атлантичного договору та Україною, підписаної 9 липня 1997 року (21.08.2009 р.);

Річні національні програми під егідою Комісії Україна-НАТО (РНП) (розробляються з 2009 року).

За три тижні до рішення Північноатлантичної ради Військовий комітет НАТО розіслав свою оцінку відповідності України вимогам взаємосумісності у рамках ПРМ. Його позитивна оцінка стала підставою для прийняття відповідного рішення і Політичним комітетом. Після чого генсек Альянсу запропонував представникам країн – членів Організації таке: якщо ніхто не висловить своїх заперечень до 15 години 30 хвилин 12 червня 2020 року, Україна приєднається до програми.

Відносини України і НАТО отримали новий заряд енергії після приєднання України до EOP.

Питання запрошення України до участі в Партнерстві посилених можливостей позиціонувалось Урядом України як пріоритет № 1 в євроатлантичній інтеграції України на 2020 рік.

Приєднання до ЕОР дає Україні можливість:

забезпечити оперативне планування на ранніх стадіях кризи;

розширити діалог у сфері обміну розвідувальною інформацією;

брати участь у навчаннях, передбачених для учасників даної програми;

обіймати посади у Міжнародному військовому штабі НАТО та інших командних структурах альянсу.

З українського боку має бути:

чітке розуміння наших пріоритетів;

проактивна їх адвокація серед партнерів із НАТО.

Позитивом є те, що на початку липня Керівник Військового Комітету НАТО отримав листа від Головнокомандувача ЗС України з пропозиціями щодо пріоритетних сфер практичного наповнення EOP, які цікавлять Україну.

Запрошення України до EOP — це, зокрема, й визнання того, що Україна вже досягла певного рівня взаємосумісності, адаптуючи нормативні документи (НД), які для зручності в Україні називають стандартами НАТО.

Хоча виконання стандартів не є вимогою Альянсу, а швидше добровільним зобов’язанням країни-партнера, навряд чи уповільнений темп їх адаптації зіграє в плюс Україні під час перегляду EOP через три роки.

Пріоритетом має залишатись відновлення повноцінної роботи Комісії  Україна-НАТО, яка, на відміну від інших форматів, забезпечує діалог на різних рівнях.