Wednesday Jul 17, 2024

Велика Британія та гендерна рівність

Міністр закордонних справ Великої Британії Ліз Трас має всі шанси незабаром зайняти прем’єрське крісло замість Бориса Джонсона. А ось буквально лічені десятиліття тому в Сполученому Королівстві жінки навіть не могли мріяти про дипломатичну кар’єру. Відомий історичний факт – до 1946 року в британському МЗС жінки могли розраховувати тільки на посади секретарів або бухгалтерів. Вважалося, що жінки непридатні до дипломатичної роботи – і це було не обивательською думкою, а висновком спеціальної комісії. Як бачимо, ситуація за нетривалий час змінилася кардинальним чином. Дійсно, остання третина ХХ століття, а також початок нового тисячоліття ознаменувався серйозними трансформаціями в британському суспільстві, які були спрямовані на реалізацію гендерної рівності.

Отже, у 1979 році Уряд Великої Британії вперше в історії країни очолила жінка – Маргарет Тетчер. Перед цим вона також стала першою жінкою – лідером Консервативної партії – на цей пост її обрали у 1975 році. Країною Тетчер керувала 11 років, а консерваторами – 15 років. При цьому треба врахувати той факт, що вперше обиратися до парламенту жінки змогли тільки лише з 1958 року. А взагалі право голосувати на виборах британські жінки отримали трохи більше 100 років тому – в 1918 році. І це право мали не всі – лише ті, кому виповнилося 30 років. Однак вже через 3 роки жінки отримали право голосувати, як і чоловіки – по досягненні 21-річчя. (У дужках зауважимо, що з 1969 року віковий ценз для голосування був знижений для всіх громадян до 18 років).

У 1970 році у Великій Британії був прийнятий Закон про рівну оплату праці, а в 1975-му – Закон про дискримінацію за ознакою статі. Другий документ отримав додатковий розвиток, коли в 2006 році прийняли Закон про рівність. Саме цей акт ввів так зване обов’язкове «гендерне зобов’язання» для всіх органів державної влади, в тому числі і для армії, і поліції. І на підставі цього закону були чітко визначені цілі гендерної рівності стосовно конкретної області та шляхи їх реалізації.

Однак і через десятиліття одним з болючих питань рівності, як і раніше, залишається різниця в оплаті праці. В середньому вона становить близько 16%, а гендерний розрив в оплаті праці в банківському секторі Великої Британії досягає 30%. Хоча саме жінки в середньому мають більше шансів влаштуватися на роботу. Наприклад, станом на квітень цього року у Сполученому Королівстві нараховувалося приблизно 697 тисяч безробітних чоловіків проти 602 тисяч безробітних жінок.

Незважаючи на те, що гендерні проблеми і розширення можливостей для жінок знаходяться у фокусі британського уряду, саме суспільство не вважає гендерну нерівність одним з першочергових питань. За даними останнього соцопитування, тільки 23% британців вважають нерівність між чоловіками та жінками важливою проблемою, в той час як в інших європейських країнах цей показник становить в середньому 33% респондентів.

Тому не дивно, що для Великої Британії ситуація з захищеністю жінок продовжує залишатися досить-таки складною – за даними британських правоохоронних органів щорічно майже 1,2 млн жінок піддаються домашньому насильству. Хоча після прийняття у 2004 році Закону про насильство в сім’ї введено нові правила, які посилили позицію жертв в суді, та збільшено кількість спеціальних судів, що розглядають справи по домашньому насильству. Тим не менш, ця проблема все ще зберігає свою гостроту для британських жінок. Особливо це є актуальним на фоні пандемії COVID-19, яка не лише посилила гендерну нерівність, а й призвела до сплеску гендерно зумовленого насильства. І тому британський уряд вважає гендерну рівність і боротьбу з насильством щодо жінок і дівчат одним з головних пріоритетів, що має вирішальне значення для сталого глобального миру та безпеки.

В цьому контексті заслуговує на увагу реакція Великої Британії на війну в Україні. В нещодавно оприлюдненому звіті щодо виконання Національного плану дій Великої Британії щодо жінок, миру та безпеки на 2018-2022 роки зазначається, що важке становище українських жінок і дітей, яке спричинило російське вторгнення в Україну, залишається у фокусі уваги для британського уряду та в центрі зовнішньої політики офіційного Лондона. Зокрема, надається майже $55 млн на фінансування агентств ООН та благодійних організацій, які забезпечують підтримку та захист людей в Україні та на її кордонах. З цих коштів $18,3 млн виділяються Українському гуманітарному фонду ООН для надання негайної життєво необхідної допомоги та допомоги у боротьбі з сексуальним і гендерним насильством. Таку ж саму суму отримує UNICEF для допомоги вагітним жінкам і підтримки психічного здоров’я дітей. А $12,2 млн призначено для підтримки громадських організацій, зокрема тих, які допомагають постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з війною. Тож Велика Британія, як суто у військовій допомозі, так й у гуманітарних питаннях залишається одним з найвірніших союзників України у відбитті російської агресії.

Back to Top