Як показує досвід демократичних країн, розвиток державної ґендерної політики в усіх сферах вимагає посилення освітянського потенціалу саме з гендерної рівності.

І для ефективності реалізації цього завдання необхідно зосередити увагу на двох головних складових. По-перше – це всеохоплюючий доступ до знань про гендерну проблематику. А по-друге, необхідно забезпечити всебічне подання інформації, яка спрямована на подолання гендерних бар’єрів та стереотипів, з урахуванням специфіки конкретної аудиторії.

Враховуючи те, що Україна отримала статус кандидата на членство в Євросоюзі та продовжує активну політику щодо майбутнього приєднання до НАТО, на сьогодні актуальним є продовження реформ, які необхідні для виконання критеріїв, без яких неможливий вступ до ЄС та Північноатлантичного альянсу.

І певна кількість критеріїв стосується суттєвої трансформації гендерних аспектів у суспільстві, у тому числі в освітньої сфері. Треба зазначити, що на сьогодні Україна вважається країною, де спостерігається високий рівень освіченості населення. Також в Україні є паритет щодо гендерної рівності стосовно доступності освіти для чоловіків та жінок.

Як відомо, Національний план дій з реалізації резолюції Ради Безпеки ООН «Жінки, мир, безпека» (який діє з 2020 року та розрахований на період до 2025-го), передбачає серед іншого підготовку кадрів з урахуванням гендерного принципу. Також відповідно до Річної національної програми під егідою Комісії Україна-НАТО гендерна тематика так само має бути включена до системи підготовки особового складу сектору безпеки і оборони України. Загалом на думку експертів, для України підвищення гендерної культури в освітніх закладах ще залишається актуальною проблемою. Серед головних проблем, які негативно впливають на вирішення питань гендерної рівності, найголовнішими є низький рівень обізнаності з гендерної проблематики та невключення гендерних підходів до програми підготовки освітян. При цьому залишається високим і рівень поширення гендерних стереотипів серед освітян.

Однак освіта є одним із головних факторів формування свідомості, тож її розвиток має відбуватись на основі принципів рівності, справедливості, толерантності, недискримінації. У цьому контексті важливими та актуальними для держави й суспільства загалом є питання гендерної рівності, розвитку гендерної культури. І політика у сфері освіти повинна зосереджуватися на подоланні гендерних стереотипів, зокрема через проведення навчально-просвітницьких курсів для вчителів і студентів, а також спонукаючи молодих жінок та чоловіків обирати нетрадиційні стежини у навчанні.

Треба зазначити, що Україна, приєднавшись до ініціативи «Партнерства Біарріц» взяла на себе зобов’язання щодо інтеграції гендерного компоненту в освітній процес.

На сьогодні у багатьох вишах активно функціонують так звані Центри гендерної освіти та гендерні лабораторії. Також є тенденція до розширення навчальних програм та створення нових гендерних курсів у закладах вищої освіти сектору безпеки і оборони України.

Серед головних цілей впровадження засад гендерної рівності в освітній процес є наступні:

• підвищення рівня обізнаності та розуміння питань гендерної рівності;
• підтримка змін у поведінці та ставленні до гендерної рівності;
• зміцнення спроможностей для формування більш гендерно відповідальної організаційної культури;
• надання учасникам процесу навичок, необхідних для належного забезпечення ефективної інтеграції питань гендерної рівності у своїй професійній діяльності;
• сприяння інтеграції питань гендерної рівності в освітні програми.

На жаль, сьогодні існує розрив між заявленими цілями та справжнім станом справ щодо гендерного інтегрування у вищу освіту. Однією із причин цього є недостатнє впровадженні гендерних програм в освітній процес, які розглядають як непріоритетні напрямки.

Фахівці вважають, що застосування гендерного підходу в рамках будь-якої освітньої програми має ґрунтуватись на правах людини. І важливу роль в контексті розуміння прав людини відіграють аспекти гендерної рівності, тому під час навчального процесу необхідно надавати матеріали з тематичною підбіркою законодавчої бази, підзаконних нормативно-правових актів та державних політик щодо запобігання і протидії дискримінації за ознакою статі. Проблематику гендерної рівності в межах навчальних програм можна розглянути на прикладі загальних міжнародно-правових актів, зокрема Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, або ж на прикладі міжнародних документів спеціалізованого характеру, таких як Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (так звана Стамбульська конвенція).