Wednesday Jul 17, 2024

Гендерно зумовлене насильство – одне з найпоширеніших порушень прав людини

Гендерно-зумовлене насильство є явищем, що глибоко вкорінене в гендерну нерівність як таку, і продовжує залишатися одним з найбільш серйозних порушень прав людини. Воно і досі поширене в усьому світі – ні країни-члени НАТО та Європейського Союзу, а ні Україна не є винятком.

А війни та збройні конфлікти, випадки вимушеного переселення лише посилюють масштаби та інтенсивність насильства, особливо гендерно зумовленого. І такий вид насильства вважається крайнім виявом дискримінації за ознакою статі. Страждають від гендерного насильства переважно жінки, і найголовніша причина такого насильства — це гендерна нерівність у суспільстві, де чоловіки зловживають своєю владою щодо жінок.

Гендерне насильство може торкнутися будь-кого та будь-де: вдома або на роботі, незалежно від культурних чи релігійних переконань, статусу особи або рівня її освіти. Саме насильство є різним — фізичним, сексуальним, економічним чи психологічним, але в його основі завжди лежить гендерна нерівність та дискримінація. Постраждалі від такого насильства потребують величезної психологічної підтримки з боку суспільства. А також захисту – і, не в останню чергу, саме з боку правоохоронних органів. Але в нашій країні, як і в багатьох інших державах світу, у тому числі й європейських, правоохоронні установи дуже часто не сприймають насильство щодо жінок та дівчат як вагомий злочин такий, наприклад, як вбивство чи інші види агресії. І багато європейських експертів та правозахисників підкреслюють, що саме насильство за ознакою статі — це результат гендерної нерівності та хибних соціальних упереджень. До того ж існує прямий зв’язок між насильством щодо жінок і дискримінацією за ознакою статі – така формула підтверджена у Декларації ООН про викорінення насильства щодо жінок, що була прийнята у 1993 році, а також у Пекінській декларації та Платформі дій, що були прийняті на четвертій Всесвітній конференції зі становища жінок у вересні 1995 року. (Зазначимо, що це –  міжнародні стратегічні документи, які визначають цілі та кроки для держав, щоб досягти прогресу у встановленні гендерної рівності).

Але поширені у суспільстві стереотипи, страх осуду, відчуття незахищеності та безвиході змушує постраждалих жінок та дівчат замовчувати випадки насильства. Через традицію звинувачувати жертву і лишати безкарними злочинців гендерно зумовлене насильство приховується у суспільстві. Тому через таке «приховане» гендерне насильство  щороку гине велика кількість жінок та дівчат.

У всьому світі таке насильство вважається одним з найпоширеніших порушень прав людини. На жаль, в Україні також поширені випадки такого виду насильства, а через повномасштабну російську війну проти України кількість зареєстрованих випадків зростає в геометричній прогресії.

Необхідно зазначити, що Україна досягла значного прогресу у сфері захисту прав жінок за останні роки через запровадження «гендерного механізму» на найвищому – державному рівні. Такі перетворення ефективно сприяли створенню в нашій державі відповідних служб реагування на гендерно зумовлене насильство – лише у минулому році на відкриття притулків, кризових кімнат та створення мобільних бригад психологічної допомоги постраждалим уряд виділив понад 200 млн гривень.

Але нинішнє повномасштабне російське вторгнення Росії, під час якого велика частина населення країни була змушена покинути країну та опинилась в зоні ведення активних бойових дій, ускладнює ситуацію й чинить шалений тиск на досягнуті здобутки у гендерній сфері. Необхідно зазначити, що організації, які займаються питаннями гендерно зумовленого насильства швидко відреагували на таке вторгнення, але стикаються з багатьма проблемами, намагаючись надати підтримку великій кількості внутрішньо переміщених осіб та тих, хто безпосередньо постраждав від насильства та незахищеності.

Як показує практика, в Україні та і в Європі й в інших країнах світу, гендерне насильство чинять саме щодо жінок і саме тому, що вони є жінками. В зв’язку з цим його виокремлюють в окремий вид насильства, тому що це специфічна група. І така група потребує особливого захисту й підходів до надання допомоги та загалом спеціального реагування з боку держави саме на цей вид насильства.

У світі є дуже багато видів гендерно зумовленого насильства і кожен з них має свою специфіку. В Україні переважає домашнє насильство щодо жінок, яке теж має різні форми. Крім домашнього насильства є ще сексуальне насильство, домагання, переслідування, примусові шлюби, примусова вагітність, примусовий аборт, стерилізація тощо.

На сьогодні в Україні дуже великий прошарок домашнього насильства є непоміченим. У зареєстрованих випадках в 90% воно стосується жінок, і у 10% — чоловіків.

В цьому контексті Україна дуже вчасно ратифікувала Стамбульську конвенцію, яка набула чинності 1 листопада цього року. Це – рамковий міжнародний документ про попередження домашнього і гендерно зумовленого насильства та реагування на нього.

Крім того, на сьогодні в Україні діє спеціальний закон про запобігання та протидію домашньому насильству, а також спеціальні норми у Кримінальному кодексі, які передбачають переслідування за види гендерно зумовленого насильства.

Водночас в українському законодавстві щодо гендерно зумовленого насильства досі існують «сліпі зони». Наприклад, сексуальні домагання та переслідування, які дуже часто трапляються, не є криміналізованими в Україні. І багато рішень українських судів нині порушують стандарти Стамбульської конвенції щодо заборони урегулювання конфліктів мирним шляхом, якщо був факт домашнього насильства.

Міжнародне законодавство, зокрема вже згадувана Стамбульська конвенція у питанні гендерно зумовленого насильства мають більш розширені рамки та більш вищі стандарти надання допомоги постраждалим. Тому нашій державі необхідно якомога скоріше  внести зміни у законодавчу базу та у судову практику попри те, що багато що вже зроблено з викорінення гендерно зумовленого насильства.

Back to Top