Характерною відмінною ознакою функціонування системи військової освіти на сучасному етапі є те, що вона виступає водночас й інструментом, й об’єктом реформування Збройних Сил України.

Власне, розвиток системи військової освіти є складовою й одним із пріоритетних напрямів у побудові Збройних Сил України, оскільки від професійної підготовки офіцерських кадрів, їх відданості Батьківщині і спроможності виконати військовий обов’язок у найвищому ступені залежить боєготовність та боєздатність військ.

На цій підставі слід зауважити, що система військової освіти повинна забезпечити підготовку військових фахівців із високим рівнем професіоналізму, компетентності, інтелектуального розвитку, загальної та військово-професіональної культури, здатних з високою ефективністю виконувати поставлені завдання щодо оборони України, розвитку власної творчої індивідуальності, наполегливого самостійного засвоєння нових знань протягом військової служби, прийняття оптимальних рішень в нестандартних умовах за всіма спеціальностями й спеціалізаціями, що визначають рівень боєздатності та боєготовності Збройних Сил.

Світова практика розвитку військової освіти місить розмаїття концепцій, поглядів, принципів і дій, на базі яких формується військова школа. При цьому науковці до головних вимог щодо подальшого розвитку військової освіти зараховують такі:

1. Підготовку висококваліфікованих військових фахівців, здатних керувати військами (силами) під час виконання відповідних бойових операцій і проведення навчань у мирний час;
2. Створення, експлуатацію та застосування найскладніших систем озброєння та військової техніки;
3. Здійснення та супроводження фундаментальних і прикладних досліджень;
4. Організацію, проведення та контроль дослідно-конструкторських робіт із створення нових поколінь озброєння та військової техніки;
5. Ефективні дії у виконанні завдань, що виникають під час здійснення міжнародних антитерористичних та миротворчих операцій.

На сьогодні подальший розвиток системи військової освіти в Україні стримується низкою основних факторів, а саме:

• недостатньо ефективним управлінням системою військової освіти, аналітичним та інформаційним супроводженням реалізації проектів і прийнятих рішень;
• неповною відповідністю змісту навчання військових фахівців досвіду бойової та оперативної підготовки військ, їх застосуванню у миротворчих операціях, локальних конфліктах і війнах;
• незавершеністю оптимізації мережі вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ), військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, навчальних центрів та навчальних військових частин, їх організаційно-штатних структур і чисельності особового складу;
• недостатнім досвідом військової служби на відповідних посадах у військах значної частини науково-педагогічних (педагогічних) працівників ВВНЗ;
• недостатньою ефективністю інтеграційних процесів щодо військової освіти і науки;
• застарілою навчально-матеріальною базою, відсутністю достатньої кількості сучасних навчально-тренувальних систем та комплексів;
• недостатнім фінансовим забезпеченням системи військової освіти;
• незавершеністю опрацювання змін до законодавчої бази системи освіти у державі та відповідних нормативно-правових актів з питань військової освіти у Міністерстві оборони України.

Усунення цих недоліків потребує деяких перетворень у системі військової освіти та організації підготовки військових фахівців. Слід зазначити, що з урахуванням практики сучасної підготовки військових фахівців удосконалення системи вищої військової освіти можна здійснити у таких напрямках:

• подальшої інтеграції військової освіти і науки;
• формування нових моделей підготовки висококваліфікованих військових фахівців, здатних ефективно управляти військами в бою;
• приведення структури та чисельності ВВНЗ у відповідність до потреб Збройних Сил України;
• формування і становлення військових педагогів нової формації;
• збереження та зміцнення основних науково-педагогічних шкіл за ключовими напрямами підготовки військових фахівців;
• удосконалення матеріально-технічної бази вищих військових навчальних закладів.

Однак, треба наголосити, що основа системи вищої освіти України, яка є одночасно й головною її відмінністю (у порівнянні з іншими країнами НАТО) — фундаментальність підготовки як загальнонаукової, так і військово-професійної. Лейтенант Збройних Сил України по прибуттю у війська одразу здатний приступити до виконання своїх посадових обов’язків. В багатьох арміях країн Північноатлантичного альянсу випускники ВВНЗ, здебільшого, потребують додаткової підготовки. Так, у США випускники військових академій після 4 років навчання отримують вищу освіту, ступінь бакалавра і загальну військову освіту. Однак перед призначенням на посаду всі офіцери проходять курс спеціалізації у школах родів військ і служб за обраною спеціальністю терміном від 4 до 8 тижнів.

А іншою відмінною рисою підготовки майбутніх командирів у ВВНЗ України є її універсальність. Однак, для України є актуальним і корисним урахування основних тенденцій розвитку сучасної системи вищої освіти в країнах НАТО, особливо в контексті системного підходу до організації й здійснення підготовки офіцерських кадрів, інфраструктури системи підготовки офіцерських та сержантських кадрів тощо.