21 лютого 2019 року набули чинності зміни до Конституції, які закріплюють курс України на членство в Європейському Союзі та НАТО. Через три роки після цієї події в Україні розпочалася повномасштабна війна, в умовах якої наша країна отримала довгоочікуваний статус кандидата на членство в ЄС. З НАТО – складніше, адже однією з умов набуття членства в Альянсі є відсутність територіальних суперечок з сусідами. Зрозуміло, що коли наша країна потерпає від російської агресії та має окуповані території ще з 2014 року, юридично отримати статус кандидата на членство в НАТО доволі складно – якщо дивитися на ситуацію об’єктивно, то на сьогодні всі 30 союзників по Альянсу навряд чи досягнуть консенсусу щодо вступу України. Наприклад, зараз складно спрогнозувати, яке рішення прийме Угорщина щодо запрошення України до НАТО зважаючи на нинішню позицію офіційного Будапешта.

Однак мова сьогодні – про те, як законодавчо визначений курс України на майбутнє членство в ЄС та НАТО, сприяє впровадженню у нашій країні гендерної рівності – умови, яка є стовідсотково обов’язковою для подальшої інтеграції в Євросоюз і Північноатлантичний альянс. Адже на шляху до ЄС та НАТО Україна взяла на себе зобов’язання враховувати питання рівності між чоловіками і жінками при розробці та впровадженні законів насамперед шляхом закріплення принципів ґендерної рівності в нормативно-правових документах та їх подальшого впровадження в практику.

І серед головних законодавчих документів України, які сприяють паритету рівних прав чоловіків та жінок, окрім Конституції, де встановлено, що громадяни мають рівні права й свободи, треба згадати  Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Він був прийнятий ще у вересні 2005 року. Саме в ньому вперше в Україні  запроваджується визначення такого терміну як «гендерна рівність».

Також треба згадати, що у березні минулого року була затверджена Національна стратегія у сфері прав людини. Нова Стратегія розроблялася на базі попередньої, яка була затверджена в 2015 році і термін її реалізації закінчився у 2020 році. Нова редакція документу має на меті консолідувати суспільство в питаннях цінностей прав людини та посприяти розв’язанню системних проблем у сфері правозахисту. Серед ключових напрямків нової Стратегії – забезпечення гендерної рівності та забезпечення рівних можливостей для чоловіків та жінок.

Нова стратегія передбачає роботу за 27 напрямками, серед яких забезпечення права на справедливий суд, забезпечення свободи мирних зібрань та об’єднань, запобігання та протидія дискримінації, забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків, протидія домашньому насильству, забезпечення прав дитини, прав ветеранів війни, прав внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживають на непідконтрольних Уряду України територіях. Окрім того, додано нові напрямки, зокрема подолання негативних наслідків збройного конфлікту, забезпечення та захист прав осіб, які проживають у населених пунктах у безпосередній близькості до лінії зіткнення.

Також  Стратегія сприятиме реалізації Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року та поліпшенню позицій нашої країни у міжнародних рейтингах з прав людини.

І хоча українське законодавство констатує забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків, гендерна нерівність все ще залишається проблемою для України. Саме тому потрібна консолідація зусиль на всіх рівнях, з об’єднанням спроможності держави, міжнародних інституцій та громадських організацій щодо просування паритету для обох статей не тільки на рівні законодавства, але у всіх сферах суспільства.

Цьому повинна посприяти Державна стратегія забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків на період до 2030 року – як ми вже повідомляли, вона була затверджена Урядом 12 серпня. І в умовах війни ця Стратегія стає дуже важливою з огляду на вирішення тих проблем, які виникають внаслідок повномасштабної російської агресії. Часові рамки Стратегії окреслені 2030 роком, тому що вона прив’язувалася до Цілей Сталого розвитку ООН. А цей документ визначає 17 основних цілей,  подальша реалізація кожної з яких можлива при врахуванні принципів гендерної  рівності.

Необхідно зазначити, що зараз багато питань гендерної інтеграції України «зав’язані» вже на другий Національний план дій України з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека». (Перший був прийнятий у 2016 році, а часові рамки його виконання були окреслені 2020 роком. Серед головних результатів – внесення змін до законодавства, якими скасовано заборону на понад 450 професій для жінок, наприклад забезпечені рівні права при проходженні військової служби). Після повномасштабного російського вторгнення було ініційовано внесення змін до цього Національного плану, щоб оновити його до реалій сьогодення, адже він розрахований на період до 2025 року.

За словами Урядової уповноваженої з питань гендерної політики Катерини Левченко, оновлення стосуються двох важливих цілей. Перша – це відповіді на безпекові виклики, адже на сьогодні набагато розширилось їх коло. А друга – реагування на загрози, адже розширилося коло цільових груп, тобто тих, на кого безпосередньо спрямовується реалізація цього Плану. Наприклад, з’явилася абсолютно нова група, якої раніше не було – це українці, які зараз знаходяться під юрисдикцією інших країн. Мова йде про тих, хто примусово депортований до РФ – це перша група. Але наші громадяни перебувають і в дружніх країнах, до яких вони виїжджали після 24 лютого, рятуючись від бойових дій. Це – велика кількість громадян, мільйони наших співвітчизників, інтереси яких не було враховано у попередньому Плані, тому що ніхто не був взмозі спрогнозувати подібну ситуацію з масовою евакуацією чи примусовою депортацією людей. Тож, враховуючи загальну ситуацію в країни, в цей План вноситься дуже багато змін, які охоплюють усі проблемні та болючі питання, у тому числі й реагування на сексуальне насильство та надання допомоги потерпілим.

Загалом в законодавстві України досить детально закріплені принципі гендерної рівності. Але, на переконання експертів з гендерних питань, не завжди положення Кодексу законів про працю, Сімейного, Цивільного кодексу України, Законів про освіту, пенсійне забезпечення, державну допомогу сім’ям з дітьми, охорону праці, які є основоположними в сфері рівних прав чоловіків та жінок, «спрацьовують як треба» у реальному житті. Тому вони потребують суттєвого доповнення щодо забезпечення механізмів реалізації ухвалених законодавчих актів.

І це «домашнє завдання» обов’язково треба виконати, адже ефективно діюче національне законодавче та нормативне поле є одним з критеріїв  повноправного входження України в європейський та євроатлантичний простір.