У 1949 році, коли створювалася Організація Північноатлантичного договору, союзники проголосили, що однією з головних місій НАТО є підтримання стабільного та міцного миру. А це, як вважають всі держави-члени  Альянсу, неможливо без гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок.

Зараз НАТО складається з 30 країн, та ще дві – Швеція та Фінляндія наприкінці червня підписали з Альянсом протоколи про приєднання до Організації – якраз зараз триває їх ратифікація парламентами союзників.

При чому, вже 15 держав-членів вже ратифікували ці протоколи – тобто процес приєднання йде, як кажуть у Брюсселі, нечуваними темпами.  І хоча Бельгія ще має ратифікувати цей протокол, проте у парламенті країни існує думка, що проблем з голосуванням не виникне. До речі, у Бельгії, як країні-засновниці НАТО та країні, де протягом багатьох років знаходиться штаб-квартира Північноатлантичного альянсу, гендерна рівність і права жінок вважається абсолютним пріоритетом внутрішньої та зовнішньої політики держави.

На сьогодні Бельгія впроваджує вже третій «Національний план дій щодо жінок, миру та безпеки», якій, як відомо, кожна країна розробляє відповідно до Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека».

І що цікаво з історичний ретроспективи ХХ століття – Бельгія була майже останньою європейською країною, яка визнала виборче право жінок  – вперше жінки отримали право голосу у 1919 році, але з великими обмеженнями, лише деякі представники жіночої статті мали змогу голосувати – це матері та вдови військовослужбовців, загиблих у Першій світовій війні, матері та вдови громадян «розстріляних або вбитих ворогом» та жінки, що перебували у полоні.

Однак вже через рік, у 1920-му бельгійські жінки отримали право голосу на муніципальних виборах. А за рік до створення НАТО, тобто у  1948 році бельгійські жінки мали однакові виборні права на парламентських виборах.

Так званий Закон про квоти значно змінив відношення до жінок в політиці Бельгії. Завдяки цьому відсоток жінок в бельгійські політиці значно зріс. За статистичними даними, жінки займають понад 40% посад у парламенті країни. До речі, під час виборів два кандидата не можуть бути однієї статі. У 2019 році Софі Вільмес стала першою в історії країни жінкою – прем’єр-міністром Бельгії.

Бельгія також поступово усуває гендерний розрив у робочій силі. Цей показник для жінок у віці 20-64 років у Бельгії становить 63% (2,34 млн жінок) порівняно з 72,3% для чоловіків (2,66 млн чоловіків). Якщо розглядати членів правління бельгійських компаній, то жінки займають лише 30,7% місць, тоді як 69,3% чоловіків займають решту. У Бельгії також існує розбіжність між чоловіками та жінками, коли йдеться про заробітну плату. Незважаючи на скорочення різниці в оплаті праці, жінки в Бельгії все ще залишаються більш вразливі, ніж чоловіки.

Значна кількість жінок, які починають працювати,зростає з кожним роком ,не дивлячись  на цей факт все одно існують відмінності між чоловіками та жінками в робочій силі.

Бельгія – серед  189 країн, що імплантувала Пекінську декларацію та Платформу дій – найбільш всебічну і трансформаційну глобальну програму для досягнення гендерної рівності та розширення можливостей жінок та дівчат. У цьому, одному з найважливіших міжнародних документів у сфері гендерної рівності, закріплені принципи свободи вибору і рівності можливостей та встановлено низку принципів, спрямованих на вирішення проблеми нерівності між чоловіками та жінками.

Ще у 2015 році Бельгія запровадила ефективну та прискорену реалізацію Пекінської декларації та Платформи дій. Прискорене зобов’язання окреслило шість основних тактик вирішення проблеми гендерної нерівності:

1) інвестиції в гендерну рівність на національному та міжнародному рівнях;

2) оновлення або створення нових планів дій, стратегій і політики щодо гендерної рівності;

3) посилення лідерства та участі жінок на всіх рівнях прийняття рішень;

4) запровадження нових законів або перегляд та впровадження існуючі для сприяння гендерній рівності;

5) попередження та усунення соціальних норм і стереотипів, які виправдовують гендерну нерівність, дискримінацію та насильство;

6) започаткування громадської мобілізації та національних кампаній для просування гендерної рівності.

Однією з сфер, де відбулося суттєве покращення в результаті реалізації Пекінської декларації та Платформи дій, якраз є активна участь жінок у внутрішній та зовнішній політики Бельгії.

І ще цікавий факт – у бельгійських Силах спеціального призначення з лютого 2021 року один з оперативних підрозділів має змішаний склад – разом з чоловіками служать жінки. Цей проєкт щодо гендерно-змішаній здатності є першим кроком у диверсифікації складу спеціальних сил та спрямований на адаптацію до складного сучасного безпекового середовища. На прикладі цього підрозділу також вивчаються проблеми та шляхи їх подолання у майбутньому щодо створення подібних «змішаних» бойових груп спецпризначення.