Війна за мізки

Сучасні військові конфлікти з традиційного поля бою   активно «перетікають» у кіберпростір та в інформаційну сферу. І саме інформація стає головним засобом протистояння, а також одним із ключових елементів в національній безпеці України

В сучасному світі  будь-яка війна  є гібридною, тобто не обмежується лише збройним протистоянням, а має ідеологічну, пропагандистську, дипломатичну, економічну, інформаційну складові.

Сам термін «гібридна війна» не є новим — його формування розпочалось у 2000-х роках, коли виникли такі поняття як hybrid warfare («гібридна війна») та network centric warfare («мережево-центрична     війна»). Тоді наукові кола Заходу зробили перші спроби описів нових типів війн інформаційного суспільства. Важлива роль інформаційного чинника, введення нерегулярних військових боїв, використання розвідувально-диверсійних груп, застосування терористичних методів та офіційне при цьому заперечення участі у бойових зіткненнях з боку певної держави, яка спровокувала конфлікт, змусили визнати новітній тип війни та перевернути уявлення про її класичне розуміння.

Атакує інформація

Унікальність українсько-російського протистояння полягає в надпотужній ролі, яку відіграє інформаційна складова. На Уельському саміті у 2014 році на той час Головнокомандувач об’єднаних Збройних сил НАТО в Європі Ф. Брідлав, коментуючи ситуацію в Україні, зазначив, що події навколо Криму та Донбасу стали найбільшим  дивовижним інформаційним бліцкригом, з який стикнувся Альянс в історії інформаційних війн. Проте саме роль інформації як головної зброї, її конвертація у засіб агресії, політична історія в контексті воєн сучасності ще не бачила. Саме події в Україні змусили НАТО створити у 2014 році Центр стратегічних комунікацій (NATO Strategic Communications Centre of Excellence), серед завдань якого — вивчення питань гібридної війни.

Та все ж у Заходу сьогодні відсутнє об’єктивне розуміння картини гібридної війни в Україні, її нюансів та специфіки, що часто призводить до ускладнення міжнародних діалогів. Тому сьогодні необхідний всебічний аналіз українського питання для вироблення стратегії захисту інформаційного простору, протидії ворожим атакам і застосування українського досвіду в інформаційному протистоянні.

Інформаційна війна, яка ведеться Росією, виходить за межі України і розповсюджується на сусідні країни. За різними оцінками, Кремль витрачає на інформаційні атаки до $8 млрд кожного року, що є астрономічною сумою, яка перевершує бюджети багатьох держав. Американський конгресмен Д. Майк заявив, що за його інформацією, В. Путін витратив на пропаганду проти України під час Євромайдану, подій на Донбасі та у Криму $9 млрд.

Невипадково саме кіберпростір та стратегічні комунікації визначені НАТО одним з пріоритетів стратегії безпеки для країн Альянсу. Стосовно інформаційної сфери, то, за визначенням нідерландського генерала фон Капена,  інформаційний простір є потужною складовою гібридних війн поруч з військовою, політичною та економічною складовою сучасних конфліктів. Відомий український науковець Георгій Почепцов навіть відокремлює інформаційну складову сучасних військових конфліктів і називає її інформаційно-психологічною війною постіндустріального суспільства.

 

Світ «пішов» у соцмережі

З появою мобільної телефонії, Інтернету і соціальних мереж, традиційні медіа втратили монополію на комунікацію, тобто на розповсюдження інформації. На кінець 2019 року кількість активних користувачів соціальної мережі Facebook становила 2,5 мільярда осіб.

У Twitter — 313 мільйонів. Щодня користувачі цієї мережі створюють близько 500 мільйонів повідомлень.

Світова аудиторія YouTube-користувачів складає близько 1,9 мільярди і посідає третю сходинку серед найбільш відвідуваних сайтів після Facebook і Google. Зараз в усьому світі на будь-яких подіях з’являються люди, що перебувають «в потрібному місці в потрібний час» зі смартфоном у руках. Під час екстрених подій (політична криза, заворушення, конфлікти, техногенні аварії) аудиторія значно частіше звертається за інформацією до соціальних мереж. Часто-густо під час таких подій в мережі з’являється недостовірна  інформація або дезінформація, що поширюється навмисно або випадково. Відповідно журналіст має ретельно перевіряти інформацію. Під час надзвичайних ситуацій, коли інформація може буквально впливати на життя, верифікація даних є найважливішою частиною процесів збирання новин та їх поширення.

Перевірка інформації завжди була базовою цінністю журналістики і сьогодні набуває ще більшої актуальності. Для журналістів традиційних медіа обов’язок перевіряти інформацію є ключовою професійною компетенцією, так саме як забезпечення стандартів достовірності та точності інформації.   В епоху розвитку цифрових технологій верифікація даних набула ще більшого значення — щодня у світі з’являються шалені обсяги інформаційного контенту, який необхідно перевіряти.

Водночас, щоб у суспільства була реальна картина подій у світі, варто не тільки вимагати від медіа дотримуватись правил професійної етики та стандартів, а вчити пересічних людей критично споживати інформацію. А для держави —  надійно захищати власний інформаційний простір, як на технологічному так і на законодавчому рівнях.

Побудувати «інформаційні бастіони»

В цьому контексті спроба української влади ввести законодавчі обмеження щодо протидії дезінформації виглядають цілком виправданими.

На думку Павла Пушкара, керівника підрозділу департаменту виконання рішень Європейського Суду з Прав Людини, права громадян на достовірну інформацію немає. За словами Пушкара, славнозвісна стаття 10 Європейської конвенції з прав людини гарантує право на отримання будь-якої інформації, а параграф другий цієї статті дозволяє певні законодавчі обмеження.

Але його колега Микола Гнатовський навпаки вважає, що Україні не треба йти шляхом обмежень в питаннях свободи слова та медіа діяльності. Адже Україна є незрілою демократією, і такий шлях може бути небезпечним. Гнатовський каже, що Україна має захищатися від інформаційної агресії, але на його думку, «змусити іншу сторону мовчати не вийде, бо в неї найбільший гучномовець», і тому «важливо не перетворитися на свого супротивника в процесі захисту проти нього».

Загалом експерти не заперечують проти посилення певної регуляції інформаційної сфери, зазначаючи, що ці заходи не повинні призвести до згортання демократії.

Вдала пропагандистська політика дозволила Росії повернути біполярний лад у світі. Ні НАТО, ні Європейський Союз, ні Україна  поки що не можуть ефективно протистояти на рівні з Росією у веденні інформаційної війни.  Саме тому Україні треба йти не стільки шляхом певних медійних обмежень, скільки шляхом посилення свого інформаційного впливу  як в середині країни, так і на зовні. Політолог Євген Маґда переконаний, що першочерговим завданням є донесення до країн і громадян  Європи того, що нині відбувається в Україні.

«Вивчаючи ситуацію в Україні, вони повинні підготуватися до негативного для себе розвитку подій», — стверджує експерт.

Також на його думку,  Україна — не кінцева мета Кремля в гібридній війні.

«Опір України дуже несподіваний для Росії, адже там не очікували, що Україна переживе 2014 рік. Поки Україна бореться, інші країни можуть відточувати свою інформаційну політику  і готуватися до можливої агресії. Один з уроків, який Україна може дати європейцям — це те, що війна відбувається не тільки на полях битв. Це війна не тільки за території. Це війна за мізки, за свідомість», — зазначає Магда.

Тож, в контексті інформаційного протиборства для України є важливою співпраця із міжнародними фахівцями, і перш за все з НАТО для  максимального посилення всіх складників безпеки інформації та інформаційної інфраструктури. Без розуміння важливості цих аспектів, Україні буде щораз складніше втримувати паритет у інформаційній війні з Росією.

Олег Джолос