Жінки по всьому світу стають жертвами зґвалтувань та зазнають побутового насилля, до того ж, масштаби та істинна природа такого насильства нерідко приховані.

Домашнє насильство – проблема, яку складно досліджувати. Адже фізичне, сексуальне, психологічне, економічне насильство однієї людини над іншою у сімейних відносинах може мати приховані форми. Інколи як агресор, так і потерпілий, вважають свої стосунки «нормальними». Нерідко люди навіть не розуміють, що стикаються саме з домашнім насильством. У суспільстві існує думка, що домашнє насильство – це заподіяння тілесних ушкоджень.

Однак домашнє насильство насправді може бути не лише фізичним чи сексуальним. Це і психологічний тиск – образи, залякування, заборона спілкуватися з рідними, приниження, ігнорування почуттів особи, і економічні утиски – заборона працювати чи навчатися, контроль сімейного бюджету, позбавлення житла, їжі, одягу.

Треба зазначити, що перед війною, у 2021 році поліція отримала на 56% більше звернень щодо домашнього насильства, ніж у 2020-му. За офіційною статистикою, у 2022 році в Україні на 24% зменшилася, порівняно з минулим роком, кількість звернень до поліції щодо домашнього насильства. Але треба розуміти причину цього. По-перше, частина територій була окупована, і там люди не зверталися і не могли звернутися за допомогою, а поліція не могла фіксувати факти насильства. Також на ситуацію вплинуло те, що багато українців стали вимушеними переселенцями, переїхали за кордон, розлучилися із сім’єю.

Водночас багато українців перемістилися до західних областей країни – і в цих регіонах звернень щодо домашнього насильства було дещо більше, ніж торік.

Тож домашнє насильство в умовах війни в України не зникло, не стало менш важливим, а пов’язані з цим проблеми залишилися такі ж, які були і в мирний час. До того ж, за даними міністерства внутрішніх справ, під час відключень електрики, від яких внаслідок масованих ракетних ударів російської армії по критичній інфраструктурі потерпає Україна, збільшується кількість заяв про домашнє насильство. Загалом, за словами координаторки з гендерних питань Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні Іноуе Ецуко, більшість українських жінок вважають, що через війну в Україні загалом збільшується кількість випадків гендерного насильства. Особливо – коли тривають ракетні атаки, блекаути та важкі погодні умови і нова хвиля вимушеного переміщення – люди стають більш вразливими до насильства. І зараз у родинах та громадах   виникає найбільший ризик гендерно зумовленого насильства.

І війна, що триває, загострює ситуацію. Традиційно домашнє насильство зачіпає вразливі групи населення, які, поміж іншого, обтяжені вирішенням інших проблем, що виникли через збройний конфлікт в державі. Втім, попри війну, органи та установи повинні докласти максимальних зусиль аби, факти домашнього насильства не замовчувалися, а постраждалі зверталися по допомогу та отримували належний захист своїх прав.  Це і є однією з цілей щорічної міжнародної кампанії «16 днів проти насильства», що зараз триває в Україні. Експерти з гендерних питань наголошують, що саме жінки, як особлива вразлива група, яка більшою мірою зазнає домашнього насильства під час війни, нині більш частіше зіштовхуються з різними комплексними потребами. Тому Україна, як учасниця Стамбульської конвенції, зобов’язана надавати їм спеціалізовану підтримку та невідкладно відреагувати на всі форми насильства, яких зазнають жінки.