Thursday Jul 18, 2024

Акценти НАТО: розвиток партнерських відносин

НАТО, як провідний актор на міжнародній арені, приділяє багато уваги розвитку партнерських відносин з країнами, які не є членами Альянсу, але поділяють основні принципи та правила Організації Північноатлантичного договору. Ця співпраця торкається широкого спектру політичних та безпекових питань.  Діалог і практична співпраця з НАТО є корисною не лише для країн- партнерів, а Альянсу в цілому та всіх його членів. Наприклад , багато хто з партнерів Альянсу робить вагомий внесок до операцій і місій під проводом НАТО. І тут треба наголосити, що протягом багатьох років до повномасштабного російського вторгнення саме Україна була єдиною країною-партнером НАТО, що брала участь у всіх основних поточних миротворчих місіях під проводом Альянсу.

Загалом нині союзники по НАТО підтримують активну співпрацю з багатьма країнами, які на сьогодні не входять до Альянсу, але вбачають у відносинах з НАТО перспективи для створення та підтримки ефективних механізмів забезпечення безпеки та проведення реформ не лише суто у військовій сфері, а й в інших, насамперед політичній, економічній тощо. Співпраця з Альянсом, у тому числі через різні Програми НАТО допомагає країнам-партнерам розвивати власні інститути та сили оборони і безпеки.  Серед головних ініціатив НАТО, які спрямовані на розширення партнерства з іншими країнами, які не є членами Північноатлантичного альянсу, насамперед треба відзначити такі, як «Партнерство заради миру», «Середземноморський діалог» та «Стамбульська ініціатива співпраці».

В контексті розвитку відносин між Києвом та Брюсселем в рамках співпраці Програм НАТО треба акцентувати увагу на «Партнерстві заради миру» – ще 8 лютого 1994 року Україна підписала Рамковий документ ПЗМ, визначивши політичні цілі участі України в цій Програмі, а також сили і засоби, що виділяються Україною для участі в ній. Наступного року Україна призначила своїх перших офiцерiв зв’язку до штаб-квартири НАТО у Брюсселi та Координацiйного центру партнерства у м. Монс (Бельгiя).

Загалом Програма «Партнерство заради миру» є інструментом взаємодії НАТО з країнами-партнерами, що базується на практичному співробітництві та відданості демократичним принципам. Головна мета Програми полягає у поглибленні практичного двостороннього співробітництва між НАТО та окремими країнами-партнерами в євроатлантичному регіоні. Це робиться для сприяння з боку НАТО проведенню реформ в конкретній країні, а також для посилення стабільності та зменшення загроз безпеці та створення міцних відносин у безпековій сфері між країнами-партнерами та НАТО, а також між самими партнерами.

До речі, майже половина краї-учасниць програми НАТО «Партнерство заради миру» стали членами НАТО:

  • 1999 рік – Польща, Угорщина, Чехія.
  • 2004 рік – Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія.
  • 2009 рік – Албанія, Хорватія.
  • 2017 рік – Чорногорія.
  • 2020 рік – Північна Македонія.
  • 2023 рік – Фінляндія.
  • 2024 рік – Швеція.

Для України участь в ПМЗ сприяла підписанню у 1997 році Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. Цей документ зафіксував політичні зобов’язання сторін на найвищому рівні та регламентував безпосередній зміст та механізми особливого партнерства між Україною та Альянсом. Хартія стала основою для консультацій між НАТО і Україною в контексті євроатлантичної безпеки і стабільності та в таких галузях, як попередження конфліктів, врегулювання криз, підтримка миру і гуманітарні операції.

Зокрема, для забезпечення якнайповнішого розвитку відносин між Україною і НАТО та втілення положень Хартії, у 1997 році було створено Комісію Україна-НАТО. Головна мета цього форуму – покращення та подальший розвиток співробітництва між Києвом та Брюсселем. Того ж року було відкрите Представництво України при НАТО.

Після анексії Криму та початку гібридної війни на сході України у 2014 році, союзники по Альянсу в рамках взятих на себе зобов’язань в рамках Хартії не лише відразу засудили російську агресію проти України, а й почали надавати суттєву допомогу для відновлення територіальної цілісності нашої країни. Так, наприклад, на Варшавському саміті НАТО у липні 2016 року було затверджено Комплексний план з підтримки України, в основу якого було покладено надання найбільшої в історії НАТО допомоги країні, що не є членом Альянсу.

Також у відповідь на агресію Росії НАТО започаткувало 6 трастових фондів на підтримку України:

  1. з кібербезпеки;
  2. з реформування систем логістики і стандартизації Збройних сил України;
  3. з фізичної реабілітації (протезування) військовослужбовців, поранених в АТО;
  4. з модернізації системи управління військом та зв’язку;
  5. з перепідготовки та соціальної адаптації військовослужбовців;
  6. з розвитку національної системи протимінної діяльності та протидії саморобним вибуховим пристроям.

З початком повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року, Північноатлантичний альянс надає Україні безпрецедентну військову та іншу допомогу, посилюючи спроможності України у боротьбі проти агресора. Країни НАТО та Альянс загалом вже надав Україні понад $100 млрд військової допомоги, включаючи надсучасне озброєння та системи ППО. Нещодавно союзники НАТО схвалили новий План розширення підтримки України. Він охоплює збільшення ролі Альянсу в постачанні зброї та навчанні українських військових. До виконання цього плану буде залучено близько 700 військових з країн НАТО і партнерів. НАТО здійснюватиме нагляд за підготовкою українських збройних сил на тренувальних базах в країнах Альянсу, надаватиме підтримку Україні і координуватиме безоплатну передачу обладнання, а також сприятиме довгостроковому розвитку українських збройних сил.

На Вільнюському саміті НАТО у 2023 році було започатковано новий формат відносин між Києвом та Брюсселем створенням Ради Україна-НАТО замість Комісії Україна-НАТО. Одна з головних відмінностей Ради від Комісії — у ній і НАТО, і Україна посідають місце як рівноправні члени.

А вже на ювілейному Вашингтонському саміті Альянсу, якій стартує наступного тижня, очікується, що головним для союзників стане продовження підтримки України у її боротьбі проти російської агресії, у тому числі довгострокові фінансові зобов’язання щодо цієї допомоги.

Back to Top