Wednesday May 25, 2022

Статус союзника поза НАТО

Статус союзника поза НАТО

Чи дійсно потрібен Україні статус основного союзника США поза НАТО, та чи «перекривають» його переваги ті стратегічні перспективи, які можна втратити на шляху до нього

Війна на сході України є «викликом», який вимагає реакції на загрози збройної агресії східного «сусіда» та інформаційного тиску в умовах геополітичних змін планетарного характеру, які проявляються у перегляді полюсів впливу, перегрупуванні центрів сили на планеті. Такий стан речей вимагає від України пошуку союзників, що здатні зафіксувати її нове місце у цій системі. Одними із таких союзників є держави, що входять до системи колективної безпеки в рамках НАТО.
Збереження цілісності українського суспільства можливе лише у приєднанні до «міжнародного співтовариства» — блоку держав Заходу, й формування ціннісної, економічної та військово-політичної трансатлантичної єдності зі США.
Такий зв’язок, окрім того, може допомогти нашому суспільству і державі стати серйозним політичним гравцем на регіональній та європейській арені, з огляду на її економічні та військові показники сили.

Геополітичні розклади

Особливо важливу роль у підтримці зовнішньополітичної трансформації відіграють Сполучені Штати Америки, керівництво яких однозначно висловило моральну і політичну підтримку Україні.
Сьогодні в Європі існує так звана «сіра зона», до якої відносяться Україна, Грузія, Азербайджан та Молдова. Ці чотири країни об’єднує те, що кожна з них є об’єктом гібридної війни з боку Росії та не контролює частину своєї території. Україна на сьогодні не контролює Крим та частину Донбасу; Грузія — Південну Осетію та Абхазію; Азербайджан — Нагірний Карабах, а Молдова — Придністров’я.
Перебування України на першій лінії стримування російській експансії робить військово-політичні альянси головним дієвим інструментом забезпечення довгострокової безпеки України.
Все це змушує Україну фокусувати увагу та зусилля на формуванні двостороннього безпекового альянсу із США, які є не тільки головним членом НАТО, а й основним геополітичним гравцем у Східній Європі.
Україна має чіткий євроатлантичний вектор, який також закріплений в Конституції України. Але перспективи реального розширення ЄС та НАТО на схід поки чітко незрозумілі.
Переважна більшість експертів в політичної та безпекової сфері однозначно дотримуються думки, що до моменту вступу в НАТО, безпековому альянсу із США у України просто немає альтернатив. Наприклад, як вважає експерт Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак, статус основного союзника США поза НАТО відкриває ширші можливості для більшої безпеки і прискореного розвитку. Однак, на його думку, кінцевий успіх залежить від готовності і вміння союзника США такими можливостями скористатись.
Отже, паралельно з зусиллями щодо входження України до НАТО, ми маємо пріоритетно працювати над особливими відносинами із США у безпековій сфері. В силу своєї геополітичної ролі в світі Сполучені Штати є не тільки природнім джерелом стримування російської експансії (незалежно від географії та типу загроз), а й по суті головним дієвим союзником України, без якого наше протистояння російській загрозі було б дуже проблематичним (незалежно від наявності інших союзників). З точки зору концепції національної безпеки США, російський експансіонізм зафіксовано як один з викликів національній безпеці США. І як зазначалось вище, саме Україна знаходиться на першій лінії стримування російської експансії. Тому, безпековий альянс Україна-США є цілком природним.

Статус союзника

Але що це за інструмент — статус «основного союзника США поза НАТО» і як із ним працювати, та що дасть Україні цей формат — Ukraine to NATO пропонує детально розібратися у цьому питанні.
Отже, основний союзник поза НАТО (Major Non-NATO Ally, MNNA) — це визначення урядом США держав, які підтримують тісні стратегічні відносини з Вашингтоном. Статус MNNA був законодавчо визначений у 1989 році, він передбачає фінансову підтримку у закупівлі озброєння, поставки військового майна, спільні військові навчання, однак не тягне за собою зобов’язання США щодо захисту цих партнерів у випадку нападу на них ззовні.
Однією з перших держав, яка змогла отримати цей статус, став Ізраїль (злі язики навіть казали, що саме під нього цей формат і створювався).
Кожен наступний президент після Рейгана намагався потроху розширювати коло «основних союзників», географічно охоплюючи все більше і більше регіонів, в яких не діяли союзники по НАТО.
Таким чином зараз нараховується 17 основних союзників США поза НАТО в усіх куточках та регіонах світу. А, окрім України, кандидатами на такий статус є Косово, Грузія та Молдова.
На сьогодні серед 17 MNNA лише чотири союзники можуть розраховувати на військову допомогу США у випадку нападу — Японія, Південна Корея, Австралія та Філіппіни. До того ж слід зауважити, що безпекові зобов’язання США щодо цих країн визначаються не статусом MNNA, а двосторонніми договорами про взаємну оборону.
Країни, які визначені головними союзниками, що не входять до НАТО, мають право на різні переваги, серед яких треба відмітити участь у певних антитеррористичних ініціативах, пріоритет в отриманні надлишку військового майна, обладнання та бойової техніки, включно до морських кораблів. Серед основних переваг також слід зазначити, що корпорації чи компанії країни, яка має статус союзника США, можуть робити заявки на певні контракти Пентагону щодо ремонту та обслуговування військової техніки за межами Америки. Але це — не вичерпний список, а найбільш суттєві переваги, які зможе отримати Україна, якщо приєднається до клубу держав, що мають статус MNNA.
Тож доречно розібратися та подивитися, які плюси та переваги — а з іншого боку, мінуси та загрози — може принести Україні статус основного союзника США поза НАТО.

Зі знаком «плюс»

Перший і найважливіший плюс — це комплексна, повноцінно фінансована та широкомасштабна технічна співпраця між нашими збройними силами. Вона включатиме і спільні дослідницькі проєкти, і нові дослідження в усіх провідних галузях сучасного ведення військових дій, і обмін спеціалістами та інтелектуальним напрацюваннями.
Крім того, Україні буде надано пріоритет — а на ділі ще й цілком солідні знижки — для закупівлі сучасного американського озброєння та комплектуючих.
Другий важливий аспект — це економічна співпраця. Створення нових трастових фондів, спільні програми фінансування, закріплення додаткових фондів за програмами розвитку в Україні — це базовий та дуже приємний пакет спільних проєктів.
Перспективними для України в цьому розрізі можуть стати спільні інфраструктурні проєкти, в тому числі в авіакосмічній галузі. Американці вбачають їх стратегічно важливими для розвитку і силового, і економічного потенціалу своїх союзників — просто зараз Сполучені Штати разом із Бразилією (яку у 2019 році зробили основним союзником поза НАТО) втілюють серію проєктів зі створення системи супутникового стеження та комунікації, і саме Бразилія є ключовим бенефіціаром: не лише ці супутники стануть її інформаційним космічним щитом, але і майже всі фірми-підрядники у цих проєктах — бразильські.

Зі знаком «мінус»

Але, звісно, просто так мало, що хорошого стається, особливо в політиці. Тому і ця чудова можливість має свої потенційні небезпеки.
Перш за все, неадекватна реакція Москви. Звісно, ми вже звикли, що все, що наближує Україну до Заходу, викликає неадекватну та навіть істеричну реакцію в Кремлі.
Так і тут отримання нового безпекового партнерства із США майже безсумнівно потягне за собою неспівмірну та жорстку реакцію росіян в їхньому класичному стилі — провокації, ескалації на фронті, міжнародні демарші.
Другим аспектом є взагалі питання необхідності цього статусу. Україна наразі входить в п’ятірку держав, які отримують найбільшу безпекову допомогу від США. І ще не факт, що вся вона так конче потрібна на ефективне впровадження всіх необхідних реформ. То чи не стануть нові фонди, ресурси, які будуть надаватися, та можливості скоріше тягарем, ніж потенціалом для подальшого розвитку?
Третій аспект, який вартий окремого розгляду — співставність статусу основного союзника поза НАТО та нашого прагнення вступу до самого Альянсу.
Отже, як ми бачимо, статус основного союзника має і вагомі переваги, і недоліки. Тому Україні необхідно ґрунтовно дослідити всі «плюси» та «мінуси».

Історія успіху

Але є ще глибший аспект — матеріальна розбудова сил і засобів оборони. Здебільшого, це суверенна справа кожної країни. Але США надають своїм союзникам допомогу і в цій сфері. Найбільш відома частина такої допомоги — постачання озброєнь і військової техніки. Крім того, передбачений доступ до воєнних резервів, збройних технологій і спільних розробок. Навіть купити американські озброєння і військову техніку не просто, не говорячи про постачання в рамках воєнної допомоги.
Членство в НАТО спрощує процедури, проте не робить їх автоматичними. Ринок оборонної продукції США — найбільший у світі за обсягом і рівнем технологій, але він закритий для більшості країн. Тому навіть спрощення доступу є важливим. Існує окреме законодавство США, яке передбачає особливу відкритість американського ринку оборонної продукції і розробок для членів НАТО.
Для інших країн, які можуть мати угоди про спільну оборону зі США (як Японія), або їх не мати (як Ізраїль), така особлива відкритість передбачена в рамках окремого законодавства, яке власне й регулює відносини з основними союзниками поза НАТО.
Найбільш вдало ним скористались Японія і Республіка Корея, які мають зі США угоди про колективну оборону і розміщують на своїй території американські війська (це регулюється окремими угодами). Ці країни зуміли локалізувати і розвинути на власному ґрунті значну кількість закуплених і отриманих у рамках допомоги американських військових технологій, як раніше вони спромоглися локалізувати американські індустріальні технології в рамках відновлення після Другої світової війни. Схожу користь, можливо в меншому об’ємі, цей статус дав Австралії, яка також має угоду про спільну оборону зі США, але не зазнала тотальних руйнувань Другої світової війни.
Отримати американські винищувачі F-35 або протиракетні системи Aegis неможливо ні за які гроші, якщо країна не член НАТО або не основний союзник поза НАТО. І навіть, якщо країна є членом НАТО, але її політика викликає сумніви США, купити ці озброєння проблематично, як доводить приклад Туреччини. Звичайно, величезні гроші теж потрібні. Але у Японії, Республіки Корея і Австралії вони є. Є в них і власні військові розробки, підтримані або узгоджені зі США. Ракетний потенціал Республіки Корея перевищує за технологічним рівнем (якщо говорити про оперативно-тактичні ракети) потенціал КНДР, яким північнокорейський режим намагається лякати весь світ, занурюючи власну країну у голод. Не було б статусу основного союзника поза НАТО, не було б у Республіки Корея тих ракет.
Іншу історію успіху демонструє Ізраїль. Він не має формальної угоди зі США щодо колективної оборони, але широко використовує переваги статусу основного союзника поза НАТО. Військову допомогу США Ізраїлю можна порівняти за обсягом з сумарною військовою допомогою США всім європейським країнам (тут треба зауважити, що члени НАТО здебільшого спроможні оплачувати свої військові потреби з власних бюджетів, але вони не мають тих ризиків, які має Ізраіль). Звичайно, не статус створює резони для такої масштабної допомоги, а інтереси безпеки. Однак завдяки статусу основного союзника стає можливим її отримувати, незважаючи на розповсюджену впевненість, що Ізраїль володіє власною ядерною зброєю.
Ізраїль, можливо, меншою мірою, ніж Японія і Республіка Корея, завдячує своєму технологічному розвитку саме американським технологіям, швидше — власному людському капіталу. Проте тільки Ізраїль домігся рівня, коли США закупили його окремі озброєння для власної оборони (ефективні дрони з’явились в Ізраїлі раніше за США). Це стало можливим завдяки саме статусу особливого союзника поза НАТО, розширеного індивідуально для Ізраїлю. Існує тільки одна інша країна, кінцеві військові розробки якої закуповували США для власної оборони — Велика Британія, член НАТО (ефективні літаки вертикального злету і посадки з’явились у Лондону раніше за Вашингтон).

Різні погляди на статус

Якщо ж безпосередньо казати про Україну, то на сьогодні основа військового співробітництва між Києвом та Вашингтоном базується на двох ключових міжнародних документах — Угоди щодо реалізації програм та проєктів міжнародної допомоги у військовій сфері від 1999 року та Хартії Україна-США про стратегічне партнерство від 2008 року. І якщо проаналізувати загальну динаміку розвитку військового співробітництва — пакети матеріально-технічної та іншої військової допомоги, проведення спільних навчань, то можна побачити дуже позитивну картину.
Деякі експерти вважають, що Україні потрібен безпековий альянс із США: статус основного союзника поза НАТО має стати для нашої країни проміжним етапом до членства в НАТО. Однак, є й інші точки зору на цей статус. За словами міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, намагання отримати статус основного союзника США поза НАТО може поламати стратегічну логіку держави. До того, за словами очільника зовнішньополітичного відомства, Україна у червні минулого року отримала статус партнера з розширеними можливостями НАТО, який відкриває для нас дуже широкі перспективи у співробітництві з Північноатлантичним альянсом.
Також Посол України в США Оксана Маркарова не є прихильником ідеї статусу основного союзника поза НАТО для нашої країни.
Коментуючи голосування народних депутатів на початку вересня щодо звернення до американського Конгресу з метою надання Україні статусу основного союзника США поза НАТО, Маркарова підкреслила, що подібний статус більш підходить для країн, які не планують або не можуть в силу політичних або географічних причин вступити в НАТО.
Оксана Маркарова
«А це точно не про Україну», — зазначила український Посол в США.
Тим більше, що за підсумками візиту Президента Володимира Зеленського до США було підписано нову угоду з Вашингтоном про стратегічні засади оборонного партнерства, яка, за оцінкою фахівців, за своєю суттю є більш амбітною, ніж статус основного союзника поза НАТО. І в цьому контексті Оксана Маркарова наголошує, що ця Рамкова угода є стартом для виходу нашого оборонного партнерства на новий рівень та відкриває двері до конкретних великих проектів.

Олександр Бірченко

Back to Top