У вересні  2014 року, на саміті в Уельсі, Альянс запровадив механізм Партнерства з розширеними можливостями – ЕОР (Enhanced Opportunities Partnership). Метою цього партнерства є покращення взаємодії держав-членів НАТО з ключовими країнами-партнерами – з 2020 року Україна стала 6-им учасником Партнерства розширених можливостей НАТО

Беззаперечно, цей крок до ще більш тісного співробітництва з НАТО цілком можна порівняти зі створенням базового табору перед «штурмом» омріяної вершини зовнішньої політики України — повноцінного членства в Північноатлантичному альянсі.

Про приєднання України до Програми Партнерства розширених можливостей НАТО було повідом-лено 12 червня 2020 року. Цього дня національне свято — День Росії — відзначає держава-агресор, яка стала послідовним порушником норм міжнародного права. Проте Північноатлантичний Альянс знайшов можливість для елегантного геополітичного тролінгу держави, яка позиціонує себе як головний супротивник НАТО.

Дозволю собі припущення, що цей крок з боку Альянсу, на перешкоді якому не встали навіть натягнуті відносини між Києвом та Будапештом, є складовою демонстрацією впливу НАТО в умовах пандемії коронавірусу. Аналогічним у 2020 році було рішення про приєднання Північної Македонії, яка стала 30-ю учасницею Північноатлантичного Альянсу навесні 2020 року.

Євроатлантична інтеграція України залишається непростим процесом, у якому не бракує суперечливих явищ. Цьому сприяють як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Протягом років незалежності Україна наче описує циклічні кола навколо питання приєднання до Альянсу, поступово наближаючись до його розв’язання у власних інте-ресах. Які, нагадаю, сьогодні безпосередньо пов’язані зі зміцненням європейської безпеки.

Згадаємо про головні віхи євроатлантичного шляху України. У лютому 1994 року наша держава приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру», активно взявши участь у її численних заходах протягом наступних років. 9 липня 1997 року Президент України Леонід Кучма та генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана підписали Хартію про особливе партнерство між нашою державою та Північноатлантичним Альянсом. Українські військові активно співпрацювали з НАТО, і це сприяло, зокрема, встановленню атмосфери довіри на Європейському континенті.

Цілком очевидним є факт, що зближення України та НАТО не відповідало інтересам Росії, яка намагалася зберегти нашу державу у сфері власного впливу. У цьому контексті варто розглядати «касетний скандал» восени 2000 року, який не лише спричинив охолодження відносин між Києвом та Брюсселем. Як відомо, свідченням цього процесу стало перше в історії Альянсу застосування французької мови при визначенні розсадки учасників саміту НАТО у Празі восени 2002 році.

Проте куди більш драматичним виявився для України та Грузії саміт НАТО у Бухаресті навесні 2008 року. Попри зусилля з боку США, Україна та Грузія не зуміли отримати під час нього План дій щодо членства (ПДЧ). Німеччина та Франція вирішили не сваритися з Росією через дві пострадянські республіки, євроатлантична інтеграція яких могла стати викликом для Кремля. Вже у серпні того ж року Грузія стала жертвою нападу російських військ, 20% території країни досі окуповані.

У лютому 2014 року Росія здійснила гібридний напад на Україну, яка встигла задекларувати власний позаблоковий статус у 2010 році. Незаконна окупація та спроба анексії Криму, розпалювання війни на Донбасі сприяли відмові в грудні 2014 року від позаблоковості.

7 лютого 2019 року Верховна Рада ухвалила зміни до Конституції України, які визначають пріоритетність європейської та євроатлантичної інтеграції для зовнішньої політики нашої держави.

Виглядає показовим створення НАТО у 2014 році Програми розширених можливостей, яка забезпечила можливість ефективної співпраці з союзниками у різних регіонах світу.

Україна стала шостою учасницею цієї програми, першою з регіону Центральної та Східної Європи.

Інші її країни-учасниці мають чітко визначені пріоритети — наприклад, Австралія — протидія тероризму, кібербезпека, безпека судноплавства у Південно-Східній Азії.

Грузія — взаємовідносини з Росією, реформування у контексті просування до членства в НАТО.

Йорданія — протидія тероризму, забезпечення стабільності у регіоні Близького Сходу.

Швеція та Фінляндія — безпека Балтійського моря.

З огляду на географічне розташування та політичні реалії, Україна долучається до розв’язання проблем безпеки Чорноморського регіону, посилення південного флангу НАТО. Стан ВМС України після 2014 року викликає певне занепокоєння, проте спільними зусиллями з партнерами по Альянсу вдається вирішувати технічні проблеми. Головне – мати спільне бачення у питанні стримування агресивних прагнень Росії, яка перетворює окупований Крим на суттєву загрозу регіону.

На які можливості розраховує у контексті приєднання до ЕОР Україна? Їх перелік свідчить про розвиток стратегічного партнерства та операційне забезпечення переходу Збройних Сил України на стандарти Альянсу. Це — не тільки безпосередня участь у плануванні операцій НАТО та допуск до навчань всіх рівнів, які проводить Альянс. Це також — доступ до передового досвіду та пріоритетної сертифікації сил і засобів. Україна отримує можливості щодо поглибленого та швидкого обміну розвідувальними даними, додаткові спроможності протидії кібератакам та тероризму. А українські військові віднині можуть посідати посади у штаб-квартирі НАТО та командних структурах Альянсу.

Після ухвалення рішення Євроатлантичної Ради про приєднання України до Програми ЕОР, на той час міністр оборони України (у 2019-2020 роках) Андрій Загороднюк наголосив: «Держави, які є партнерами НАТО з розширеними можливостями, отримують допуск до актуальної інформації, що ухвалюється Альянсом; до консультацій, сертифікації, участі в навчаннях, підготовці, оперативного планування та оцінки обстановки. Доступним для нас стає також обмін розвідувальними даними з Альянсом. Понад те, військовослужбовці ЗС України зможуть брати участь у роботі керівних органів НАТО».

Якщо говорити предметно, приєднання до Програми Партнерства розширених можливостей не лише означає визнання успіхів України у боротьбі за збереження власної незалежності у гібридному протистоянні з Росією, але і дає надію на розвиток стратегічних відносин з НАТО. Характер взаємодії, передбачений ЕОР, дозволяє говорити про стратегічне порозуміння.

Варто зупинитися на причинах приєднання України до Програми ЕОР. Якщо у політичному контексті діалог між Києвом та Брюсселем триває на рівні фахівців, але заблокований через позицію Угорщини на вищому політичному рівні, то Партнерство розширених можливостей переконливо засвідчує зацікавленість Альянсу у співпраці зі Збройними Силами України. Вони сьогодні є єдиними на Європейському континенті, що отримують досвід протистояння з російськими окупаційними силами. Є підстави вважати, що під час спільних навчань, на яких українські військові виступають зазвичай успішно, вони не лише отримують досвід країн Альянсу, але і діляться знаннями про російську практику ведення бойових дій.

Проте не лише складова військової співпраці має значення у зближенні України та НАТО. Ухвалення законів України «Про розвідку», «Про державне оборонне замовлення», реформування Служби безпеки України є вагомими аргументами на підтримку тези про рішучість, з якою наша держава просувається до Альянсу. Але, з іншого боку, відсутність протягом тривалого часу офіційного представника України на рівні посла у штаб-квартирі НАТО провокує наших партнерів на сумніви щодо намірів офіційного Києва.

На жаль, бракує Україні і потужної інформаційної підтримки ідеї просування до НАТО, яка б здійснювалася на державному рівні. Це питання залишається чутливим для громадян, які свого часу опинилися під впливом радянської пропаганди, що розповідала про «агресивний блок НАТО». Відсутність системного просування відповідних інформаційних меседжів суттєво ускладнює досягнення суспільного консенсусу з цього питання. Протягом останніх років рівень суспільної підтримки євроатлантичної інтеграції України коливається в середньому біля позначки у 40%, і його може виявитися недостатньо для ухвалення відповідного рішення. Варто розуміти, що в разі призначення Всеукраїнського референдуму щодо вступу до НАТО, Росія докладе максимум зусиль для отримання на ньому негативної відповіді громадян України.

Тому, формула успіху є простою. Для України вступ до НАТО означатиме перемогу у гібридній війні, адже приєднання до найпотужнішого військово-політичного об’єднання в світі унеможливить ескалацію агресивних дій з боку Росії. Це розуміють у Кремлі, тому намагаються розхитати ситуацію в Україні зсередини. Отже відповіддю має стати поєднання тактичних кроків та стратегічних рішень, спрямованих на євроатлантичну інтеграцію України. Приєднання до Програми Партнерства розширених можливостей дозволяє Україні систематизувати рух до НАТО, визначити пріоритетні напрями та розподіл ресурсів, сприяти переконанню партнерів у власній рішучості.

Євген Магда