НATO та країни Альянсу відіграють ключову роль у наданні військово-технічної допомоги Україні з початку повномасштабного російського вторгнення. Тож у наступних дописах детально проаналізуємо масштаби цієї допомоги, типи озброєнь і обладнання, механізми передачі та координації й подальші перспективи співпраці України та Північноатлантичного альянсу в секторі оборони та безпеки.

Згідно зі звітом НАТО країни Альянсу у 2022 році надали Україні приблизно $120 млрд військової, фінансової та гуманітарної допомоги. Дані на середину 2025 року свідчать: США надали ~$75 млрд військової допомоги, а Європейський Союз (Єврокомі́сія + держави-члени ЄС) – ~€63,2 млрд, що у доларах складає ~74 млрд.

Обсяги цієї  допомоги вражають – це безпрецедентний за масштабами випадок підтримки однієї країни з боку Альянсу за всю історію його існування.

Проте останнім часом спостерігається зниження темпів надання військової допомоги: за липень-серпень 2025 року – падіння становить біля 43% у порівнянні з середнім показником допомоги у першій половині року. Тож є об’єктивні ознаки того, що темпи надання військової та інших видів допомоги мають тенденцію до сповільнення.

Основні категорії допомоги

Відразу після початку російського вторгнення НАТО та його країни-члени почали передавати Збройним Силам України стрілецьку зброю, протитанкові та зенітно-ракетні комплекси, боєприпаси та багато іншого, що в перші тижні війни стало суттєвою підтримкою бойових спроможностей українських захисників щодо стримування військ агресора.

Згодом допомога масштабувалась – танки, бойові машини піхоти, реактивні системи залпового вогню, велика номенклатура різних боєприпасів, включно з артснарядами, безпілотники, засоби та комплекси протиповітряної та протиракетної оброни. Також важливо не лише «кількість», а й «якість» – придбання та постачання сучасних західних систем, що відповідають стандартам НАТО. Відомо, що країни НАТО, які також є й членами Європейського Союзу, є донорами Європейського фонду миру — European Peace Facility (EPF). Це позабюджетний механізм фінансування військових та оборонних потреб в рамках Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС (Common Foreign and Security Policy). Фонд наповнюється окремо від бюджету ЄС. EPF відіграє важливу роль у підтримці оборони України та зміцненні європейської безпеки впродовж останніх років. Саме через цей фонд здійснюється фінансування закупівлі для України систем ППО та іншої сучасної зброї.

Отже, загалом НАТО відіграє важливу координаційну роль для України щодо отримання військово-технічної допомоги, включно з великими системами озброєння (танків, систем ППО). І структура допомоги свідчить про перехід від тактичної моделі: «що можна передати швидко» до більш стратегічної: модернізація, інтеграція оборонної промисловості.

НАТО як Альянс не є безпосереднім постачальником, але створює рамки координації: допомагає Україні формулювати запити, координує їх між союзниками. Через інші структури (ЄС, двосторонні угоди) відбуваються закупівлі, передача, логістика. Наприклад, ЄС та НАТО проводять спільні наради щодо підтримки – військової, гуманітарної, логістичної. Ключовий момент: доставка сучасного озброєння, наприклад, систем ППО в бойових умовах та складної логістики і ризиків. Також це стосується і навчання українських військових. Наприклад, Північноатлантичний альянс, зокрема Центр допомоги НАТО для України в галузі безпеки та навчання (NSATU) активно співпрацює з місією Європейського Союзу з військової допомоги Україні EUMAM Ukraine, яка діє ще з жовтня 2022 року. Тобто НАТО в контексті тренувань та підготовки українських солдатів (а за цей час навчання пройшли десятки тисяч військових) бере на себе великий обсяг координаційної діяльності.

Тож механізми координації забезпечують узгодженість між союзниками та надають змогу систематизувати постачання систем озброєння, військової техніки, боєприпасів, а також навчання особового складу й підсилюють можливість довгострокового планування.

Однак існує залежність від виробничих можливостей західних країн й їхніх військових бюджетів. При цьому партнери пов’язують одночасне постачання озброєнь Україні та модернізацію власних армій. Перехід до виробництва «на замовлення України» також потребує більше часу. Часто інформація про кількість і типи озброєнь, що доставлені чи обіцяні, є неповною або ж надходить з запізненням. Це створює ризики для оцінки реального стану справ на фронті.

Як було вже згадано, допомога у 2025 році почала знижуватись. Це може створити суттєві  проблеми для нашої держави, яка має високі потреби в матеріально-технічному забезпеченні. Наприклад, є великі прогалини у постачанні систем протиповітряної оброни, боєприпасів калібру 155 мм та багато інших критично важливих позицій, які Україна потребує негайно.