Від початку російської агресії проти України у 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення у лютому 2022-го саме Сполучені Штати Америки, як найпотужніша у військовому плані країна Північноатлантичного альянсу, є лідером за обсягами військової, фінансової та іншої допомоги Україні. За даними Кільського інституту світової економіки, США від початку російського вторгнення надали лише військової допомоги на суму майже $75 млрд. Також вкрай важливим для України є такі можливості, як обмін розвідувальною інформацією та навчання й підготовка українських військових, яка здійснюється під егідою американських інструкторів.
Також Вашингтон надає значну допомогу для підтримки та стабілізації державного сектору. Не менш важливою є гуманітарна допомога, в рамках якої надається підтримка для мільйонів переміщених осіб. Підтримка Вашингтону в гуманітарній сфері також стосується такого вкрай критичного аспекту для нормальної життєдіяльності країни, як мінна безпека. Враховуючи те, що на сьогодні Україна є найбільш замінованою територією світу, США є одним з основних донорів щодо реалізації проектів з гуманітарного розмінування. Наприклад, цього року Вашингтон надав 35 млн на очищення української території від вибухонебезпечних предметів. Також Сполучені Штати постійно надають допомогу у вигляді спеціалізованої техніки для розмінування, засобів індивідуального захисту та підготовки фахівців із розмінування.
Загалом під час повномасштабної російсько-української війни США використовують такі основні механізми для надання всебічної допомоги Україні.
По-перше, це так звані «Президентські повноваження на скорочення» (PDA) – інструмент, який президент США використовує для швидкої відправки військової техніки та боєприпасів із наявного арсеналу на лінію фронту.
По-друге, це – «Ініціатива сприяння безпеці України» (USAI) – фонд, створений Сполученими Штатами у 2015 році для зміцнення боєздатності України. У рамках цієї ініціативи Пентагон підписує довгострокові контракти з виробниками зброї та замовляє нову техніку, яку постачає ЗСУ, і витрачає кошти на навчання українських військових, обслуговування техніки на фронті та розвідку.
Третій важливий механізм американської допомоги – це «Іноземне військове фінансування» (FMF) – програма, яка надає гранти та позики країнам-партнерам для закупівлі американської зброї. Україна підписує контракти безпосередньо з американськими виробниками, а уряд США оплачує замовлення.
На сьогодні Сполучені Штати можна вважати унікальним постачальником військової допомоги, оскільки надають Україні зброю та інші ресурси, насамперед розвіддані, які європейські партнери здебільшого не можуть нам надати. Адже Пентагон має одну з найбільш розгалужених розвідувальних мереж і найрозвиненішу супутникову мережу у світі.
З лютого 2022 року США передали Україні понад 40 установок ППО, у тому числі надсучасні ЗРК Patriot, а також системи HAWK і комплекси NASAMS, які Сполучені Штати розробили спільно з Норвегією. Також Україна протягом цих років отримувала буксировану та самохідну артилерію, реактивні системи залпового вогню, танки й бойові машини піхоти, вертольоти тощо. І в цьому контексті важливо те, що винищувачі F-16 європейські країни передали Україні з дозволу США.
Однак, на жаль, доводиться констатувати, що за останні місяці обсяги військової та іншої допомоги від Вашингтону, на жаль, мають тенденцію до зменшення.
Особливого значення це набуває на фоні політичних подій, які, без перебільшення, можна віднести до тектонічних зсувів у сфері загальносвітової безпеки та нових геополітичних викликів для Європи, а також НАТО.
По-перше, у американському Конгресі зареєстровано законопроект про вихід США з НАТО. Цей законопроект зобов’язує президента США офіційно повідомити Північноатлантичний альянс про вихід з НАТО не пізніше, ніж через 30 днів після набрання чинності законом. Документ також констатує, що початкова мета Альянсу більше не відповідає національним інтересам Сполучених Штатів. А кошти, які зараз витрачаються Вашингтоном у якості внесків в загальний бюджет НАТО, запропоновано використовувати для захисту інтересів США, а не Європи. Загалом законопроект передбачає офіційну денонсацію Північноатлантичного договору, тобто відмову від Вашингтонського договору про створення Альянсу 1949 року, що автоматично призведе до нівелювання основоположного принципу НАТО – колективної безпеки всіх членів. Адже зараз Європа на тлі останніх геополітичних подій готується до сценарію, за якого стаття 5 Вашингтонського договору про НАТО, яка передбачає колективну оборону у разі нападу на одного з членів третьою стороною, не працюватиме через позицію Сполучених Штатів.
До цієї ситуації, яка може мати глобальні наслідки для всієї архітектури світової безпеки непередбачувані наслідки, додається Нова стратегія національної безпеки США, яка була оприлюднена на початку грудня цього року. Це стратегічний документ, який визначає зовнішню політику нинішньої адміністрації країни, зображує європейських союзників як слабких і має на меті відновити домінування Америки в Західній півкулі.
Нова Стратегія національної безпеки критикує союзників США в Європі за міграційну політику та свободу слова, і натякаючи на те, що європейські країни стикаються з «перспективою цивілізаційного стирання», що викликає сумніви щодо їхньої надійності як американських партнерів. Відмічається, що ця Стратегія США мотивована, перш за все, тим, що працює для Америки, або «Америка понад усе».
Це перша стратегія національної безпеки, яку США вирішили оприлюднити за межами країни, що означає різкий відхід від курсу, встановленого адміністрацією демократів президента Джо Байдена.
США стверджують, що Європа послаблюється своєю імміграційною політикою, зниженням народжуваності, «втратою національної ідентичності та впевненості в собі». Автори вважають – якщо нинішні тенденції збережуться, континент стане невпізнанним через 20 років або менше.
Стратегія національної безпеки США частково натякає на доктрину Монро у інтерпретації президента Трампа, яка початково була спрямована на протидію будь-якому втручанню Європи у справи Західної півкулі та використовувалася для виправдання військового втручання США в Латинській Америці.
У Стратегії йдеться, що США переосмислюють свою військову присутність в європейському регіоні після створення там протягом кількох поколінь найбільшої військової присутності. В документі наголошується на тому, що на сьогодні одним із пріоритетів європейської політики має стати забезпечення самостійності Європи, що «діє як організована група суверенних держав, які, зокрема, беруть на себе основну відповідальність за свою обороноздатність і над якими не панує жоден супротивник».
Для України є тривожним те, що в новій американській Стратегії критика Росії у концепції практично відсутня. Навпаки, у документі міститься критика урядів країн ЄС, у низці яких, як стверджується, влада пригнічує свободу слова й політичну опозицію.
Також в документі є теза про те, що Європа має «нереалістичні очікування» щодо результату війни РФ в Україні. А відновлення стратегічної стабільності в Європі – шляхом досягнення домовленостей із Росією – названо одним із пріоритетів.
Крім того, в документі стверджується, що низка країн ЄС і НАТО можуть «втратити ідентичність» і стати «здебільшого неєвропейськими» – і зрозуміло, як після цього складуться їхні стосунки зі США.
Треба зауважити, що в Стратегії про НАТО сказано, що необхідно відмовитися від сприйняття Північноатлантичного альянсу як «союзу, що постійно розширюється».
Отже, якщо про теоретичний вихід США з НАТО більшість експертів схиляються до думки, що подібна ініціатива є кон’юнктурною відповідно до політичної повістки сьогодення, то головні тези нової Стратегії нацбезпеки США є непередбачуваними для України у довгострокової перспективі.