На сьогодні допомога від НАТО має вирішальне значення для України, адже ця військова, фінансова та гуманітарна підтримка є однією з складових, які дозволяють ефективно протистояти російському повномасштабному вторгненню. Та потрібно зауважити, що сучасному стану відносин між Брюсселем та Києвом передувало багато років плідної співпраці, й в першу чергу – у політико-військовій сфері. Також треба зазначити, що вже через десять років після отримання незалежності, Україна, де в суспільстві ще існували старі пострадянські наративи щодо агресивної сутності Північноатлантичного альянсу, зовнішньополітичний вектор політики держави вже вказував на інтеграцію країни до НАТО. Так, у 2002-му Україна вперше на офіційному рівні заявила про бажання вступити до Північноатлантичного альянсу – цього року було схвалено Державну стратегію України щодо НАТО, в якій кінцевою метою євроінтеграційної політики України було вказано членство в Альянсі. У ті часи у суспільстві кількість прихильників та противників була майже однаковою – вступ України до НАТО підтримувало 32% українців, стільки ж громадян були проти членства країни в Північноатлантичному альянсі. Однак у наступні роки рівень підтримки євроатлантичної інтеграції України катастрофічно впав – рекордно низькою підтримка ідеї членства в НАТО була за рік до анексії Криму та початку війни на сході України – 18% українців «за», 67% – «проти». Але вже весною 2014 року, коли російська армія вторглася на територію України та з початком бойових дій на Донбасі, підтримка членства в НАТО стрімко зросла – у вересні 2014 року 47,8% українців виступали за вступ до Альянсу, але 32,4% були проти. Зовнішня загроза для країни наочно продемонструвала суспільству, що лише НАТО спроможне гарантувати безпеку та захист від агресії, тому й не дивно, що рівень довіри до Північноатлантичного альянсу серед українців значно покращився. До того ж Альянс реальними діями продемонстрував, що підтримує Україну. Так, після агресивних дій Кремля у лютому 2014 року, які були спрямовані на порушення не лише територіальної цілісності України, а й міжнародного права загалом, НАТО відразу засудило Росію та закликало вивести війська з України. Також союзники по Альянсу розцінили такі дії РФ як загрозу суверенітету України та європейській безпеці та світовому порядку загалом. Окрім цього, НАТО призупинило будь-яку практичну співпрацю з Росією з 1 квітня 2014 року. Поруч з цим союзники наголосили, що російська агресія проти України та гібридні загрози, пов’язані з дестабілізуючою поведінкою Кремля суттєво змінили міжнародне середовище – зменшили стабільність та безпеку, підвищили непередбачуваність. Для мінімізації цих безпекових загроз, НАТО та більшість країн Альянсу розробили механізми допомоги та підтримки України. З 2014-го по лютий 2022 року найбільшими донорами допомоги Україні були такі країни, як США, Велика Британія, Канада, Польща та Литва. Наприклад, Вашингтон протягом 2014-2022 років надав Києву допомоги на понад 2 млрд. Хоча у ці роки, до початку повномасштабного російського вторгнення обсяги саме військової допомоги неодноразово ставали певним «каменем спотикання» в контексті підтримки України з боку НАТО. Адже союзники у ті роки висловлювали певні застереження щодо передачі Києву сучасного озброєння, вважаючи, що такі кроки з боку Альянсу можуть призвести до подальшої ескалації війни на сході України. До речі, саме Литва перша в Європі почала постачати Україні летальне озброєння – загалом в пакет допомоги увійшли 60 великокаліберних кулеметів КПВТ і 86 великокаліберних кулеметів ДШКМ, а також 150 тонн боєприпасів. Це відбулося у 2016 році, а Вашингтон ухвалив рішення про постачання оборонного озброєння Україні вже наприкінці 2017 року.
На саміті НАТО в Уельсі у вересні 2014 року, що став першим після анексії Криму та бойових дій на сході України, однією з ключових тем стала військова агресія Росії проти України. Союзники обговорили глобальний, континентальний і регіональний контексти подій на сході України. Лідери країн НАТО наголосили, що Кремль порушує базові принципи міжнародного права та одноголосно заявили про підтримку України в її протистоянні з Росією. Для підтримання безпеки на континенті союзники вирішили, що НАТО повинно забезпечити постійну присутність своїх військ у Східній Європі, які будуть здатні оперативно розвернутися у будь-якій точці світу.
Також в Уельсі союзники для більш дієвої допомоги Україні започаткували чотири трастових фонди, які охопили такі сфери як логістики, системи управління та зв’язку, кібероборони та соціального захисту українських військовослужбовців. (Треба зазначити, що в подальшому загальна кількість трастових фондів, що створили союзники для допомоги Україні загалом розширилася до 9 ініціатив, які охопили найбільш критичні та актуальні сфери як військового, так і гуманітарного характеру). На полях цього саміту лідери країн-членів НАТО підкреслили, що ці фонди стануть конкретною підтримкою України з боку Північноатлантичного альянсу, яка також має на меті створення більш ефективної та сучасної української армії.
Одним з глобальних механізмів надання допомоги Україні в період між 2014-2022 роками став Комплексний пакет допомоги НАТО. Цей новий формат практичної допомоги Україні з боку Альянсу створювався для сприяння розбудови здатності України гарантувати власну безпеку та запроваджувати у життя широкомасштабні реформи відповідно до стандартів НАТО й євроатлантичних принципів. Співпраця в рамках цієї ініціативи була покликана вирішувати найбільш складні завдання, які стосуються обороноздатності України, зміцнення оборонного потенціалу та реалізації реформ. КПД передбачав допомогу у виконанні п’яти стратегічних цілей. Це створення об’єднаної системи керівництва силами оборони, ефективна політика планування, застосування ресурсів, розвиток спроможностей, об’єднана логістика та система медичного забезпечення. Окремим пунктом допомоги було сприяння професіоналізації Збройних Сил України та створення необхідних військових резервів.
Серед прикладів ефективної допомоги Україні у військовій сфері та розвитку спроможностей армії з боку НАТО є започаткування тренувальних місій Альянсу. Від анексії Криму та початку повномасштабного російського вторгнення НАТО розгорнуло 4 тренувальних місії: JMTG-U – «Об’єднана багатонаціональна група з підготовки – Україна» під егідою США та Канади, тренувальна місія збройних сил Канади UNIFIER, операція збройних сил Великої Британії та Королівства Данії ORBITAL, тренувальна місія збройних сил Литовської Республіки LMTG-U. Головним напрямком реалізації цих навчально-тренувальних місій стало нарощування оперативних спроможностей української армії. Саме підготовка українських військових в рамках цих місій згодом стала одним з факторів успішного опору російської агресії на початку повномасштабної війни.
Також за 8 років, які передували повномасштабному вторгненню в Україні відбулося декілька дуже вагомих політичних подій щодо прагнень України стосовно повноправного членства в Північноатлантичному альянсі. Так, зокрема, у червні 2017 року Верховна Рада України ухвалила закон, яким членство держави в Альянсі було знову визнано стратегічним пріоритетом національної зовнішньої та безпекової політики для держави. З метою розвитку цього зовнішньополітичного вектору 7 лютого 2019 року Верховна Рада України ухвалила 335 голосами законопроект щодо закріплення у Конституції України курсу на членство України в Європейському Союзі та Північноатлантичному Альянсі.
А беззаперечним досягненням України на шляху до майбутнього повноправного членства стало отримання 12 червня 2020 року статусу партнера НАТО із розширеними можливостями. Це вивело інтеграцію нашої держави до Альянсу на якісно новий рівень. Україна отримала більші можливості у співпраці з НАТО, а саме у сферах розвідки, стратегічних комунікацій, військової освіти.