На саміті НАТО, який відбувся у Брюсселі 14 червня, союзники одноголосно підтвердили, що Україна стане членом Альянсу

 

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг підкреслив, що Альянс надає Україні потужну політичну підтримку щодо територіальної цілісності і суверенітету та практичну підтримку як у рамках НАТО, так і у двосторонніх відносинах з країнами-членами.

Отже, в контексті такого рішення, що лідери країн Альянсу підтверджують майбутнє членство нашої країни в НАТО, можна вважати, що головні підсумки саміту для України є позитивними.

 

Не шукати «зради» там, де її немає

Україна не була цього разу запрошена на зустріч лідерів Альянсу — напередодні саміту в багатьох засобах масової інформації та соціальних мережах неодноразово «лунала» «зрада», мовляв — це провина чиновників, що офіційний Київ є відсутнім у Брюсселі. Але в НАТО ще задовго перед початком саміту наголошували на тому, що не планують запрошувати будь-яких партнерів. І дійсно, цей саміт став рекордно коротким за термінами — він складався лише з однієї робочої сесії. Саме і тому країни-партнери Альянсу цього разу не запрошувалися на зустріч лідерів НАТО. Тож, у тому, що Україна не отримала запрошення на саміт — немає жодного негативного сигналу, адже, цього разу форматом саміту було визначено, що зустрічаються лише союзники. І в умовах, коли світ ще не оговтався від пандемії COVID-19, а в багатьох країнах ще зберігаються певні обмеження, позиція НАТО щодо зустрічі на полях саміту лише лідерів країн Альянсу виглядає цілком вірною та такою, в якій немає жодної «зради» в бік України. Тим більш, що НАТО дійсно продемонструвало підтримку України і без запрошення на саміт. Напередодні зустрічі союзників, Президенту України особисто зателефонував Генеральний секретар Альянсу, а також лідери найпотужніших країн НАТО — президент США і прем’єр-міністри Великої Британії та Канади.

Генсек НАТО Єнс Столтенберг в телефонній розмові підкреслив, що союзники обов’язково розглянуть на полях саміту агресію Російської Федерації та обговорять подальшу підтримку України. Також Генсек наголосив, що лідери країн Альянсу підтвердять прихильність НАТО політиці «відкритих дверей» в контексті рішень, які були прийняти ще на Бухарестському саміті у 2008 році.

Президент Володимир Зеленський теж підкреслив важливість для України цього питання. Як пам’ятаєте, ще до того, як стало відомо, що формат саміту не передбачає інших учасників, окрім союзників, Зеленський на тлі концентрації російських військ уздовж українського кордону, яке спостерігалося навесні, неодноразово підкреслював, що ПДЧ для України «стане справжнім сигналом для Росії».

І в підсумковому документі саміту лідери НАТО наголосили, що окремо закликають Росію бути відкритою та прозорою щодо своїх навчань, які проводяться без попереднього сповіщення, зокрема в зв’язку з незпровокованою та невиправданою концентрацією її військ біля та навколо України.

 

Ситуація з ПДЧ: є прогрес

У офіційному комюніке, яке схвалено за підсумками зустрічі союзників, зазначається, що План дій щодо членства України в НАТО буде невід’ємною частиною процесу інтеграції нашої країни до Організації Північноатлантичного договору.

«Ми підтверджуємо рішення, ухвалене у 2008 році на Бухарестському саміті НАТО, про те, що Україна стане членом Альянсу. План дій щодо членства (ПДЧ) буде невіддільною частиною цього процесу», — наголосили лідери Альянсу.

І це дуже позитивне рішення для України. Адже ще на Бухарестському саміті у 2008 році формула наближення України до Альянсу включала в себе твердження, що одного дня Україна обов’язково стане членом НАТО і цей процес включатиме надання Києву Плану дій щодо членства (ПДЧ).

Однак в Україні у 2010 році відбулися чергові президентські вибори, на яких переміг Янукович. І нова влада України невдовзі повідомила Брюссель, що відмовляється від євроатлантичного вектору зовнішньої політики. А оскільки членство в Альянсі є виключно свідомим та добровільним бажанням кожної окремої країни та, так би мовити, «насильно» до вступу до НАТО нікого не примушують, то вже в підсумкових Деклараціях самітів 2010 та 2012 років не було жодних згадок про можливе членство України.

А ось Грузія таке підтвердження отримувала — адже з 2008 року прагнення приєднатися до Альянсу в офіційному Тбілісі було незмінним, особливо після російської агресії у серпні 2008 року.

Однак, після подій 2014 року та втечі Януковича з країни, а також повного переформовування влади в Україні, на жаль, на наступних самітах НАТО у 2014 та 2016 роках в Альянсі не згадували про рух та бажання України до членства в Організації Північноатлантичного договору. За думкою експертів, таке положення справ було логічним наслідком того, що й в самому Києві не наполягали на формулі «членство в НАТО через надання ПДЧ».

І це попри те, що саме в ті часи підтримка у суспільстві ідеї вступу до НАТО рекордно зросла за всі роки незалежності держави. Дійсно, за кілька років кількість прихильників НАТО в країні зросла майже втричі. Якщо у 2013 році 17-18% українців підтримували ідеєю приєднання до Альянсу, то у 2016 році їхня частка збільшилась до майже 50 відсотків. Адже в умовах російської агресії та анексії Криму українці саме в НАТО вбачають гарантію безпеки. Також серед головних аргументів на користь вступу до НАТО українці найчастіше називають те, що це стане наступним кроком до ЄС, а також дасть змогу зміцнити та модернізувати українську армію.

Однак, попри підтримку членства в НАТО у суспільстві на рекордно високому рівні, офіційний Київ в ті роки не наполягав на наданні ПДЧ. Експерти вважають, що тим самим влада намагалася не допустити ще більшого розколу в суспільстві та й це питання могло б не отримати одностайного схвалення всіма союзниками по НАТО.

Однак Україна почала активно запроваджувати та проводити реформи, які є запорукою для отримання ПДЧ, і, як наслідок, майбутнього членства в НАТО. До того ж, в наше законодавство на найвищому рівні — в Конституцію була внесена норма, що повноправне членство в НАТО та ЄС є стратегічною метою України.

І саме закріплення на конституційному рівні курсу України на членство в НАТО повинно мобілізувати українське суспільство, а також владу щодо проведення реформ, які є запорукою для досягнення критеріїв повноправного членства в Альянсі. І розширення та поглиблення співпраці України з НАТО на підставі реформ, що відбуваються в країні, є каталізатором для зміцнення національної безпеки. А це, в свою чергу, є гарантію суверенітету і територіальної цілісності нашої держави.

Також успіхи Києва на євроатлантичному напрямі активізувало отримання статусу країни-аспіранта НАТО, який Україна отримала у 2018 році як визнання прагнень до набуття повноцінного членства в Альянсі. Минулого року Київ отримав статус партнера НАТО з розширеними можливостями. Це — спеціалізована програма НАТО для посилення сумісності з зацікавленими країнами, що не входять до Альянсу. Вона має на меті підтримувати та поглиблювати співпрацю між союзниками та партнерами, насамперед, для досягнення та підтримання максимальної взаємосумісності з Альянсом.

Тож, рішення про те, що Україна стане членом Альянсу, які висловили лідери країн НАТО під час Брюссельського саміту 2021 саме у зв’язці, що План дій щодо членства буде невід’ємною частиною цього процесу, є позитивною новиною для офіційного Києва. Адже у деклараціях всіх попередніх самітів НАТО після Бухарестського у 2008 році, коли вперше пролунало про наше можливе членство в Альянсі, не звучало таких формулювань щодо України.

«Ми вдячні членам НАТО за таке цілком логічне рішення, яке повністю підтвердило рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року. Водночас у рішенні цьогорічного саміту відсутні конкретні часові межі наступних кроків у нашому зближенні з НАТО, на які ми сподівалися», — сказав Президент України Зеленський.

 

«Домашнє» завдання для України

У той же час в Альянсі закликають Україну рухатися до членства через виконання Річних національних програм, адже за допомогою цього унікального механізму співпраці, офіційний Київ просуває реформи, що стосуються прагнення до членства в НАТО. Тож лідери Альянсу відзначили, що Україна повинна повною мірою використовувати всі інструменти для впровадження принципів і стандартів НАТО.

Дійсно, Річні національні програми співробітництва Україна-НАТО (РНП) є ключовим практичним інструментом здійснення реформ в Україні, в реалізації яких допомагає Альянс. РПН було запроваджено на засіданні Північноатлантичної Ради на рівні міністрів закордонних справ НАТО у грудні 2008 року. Зараз Річні програми розробляються за методикою Results-Based Management. Така методика офіційно використовується в Урядах Канади, Великої Британії та інших державах Північноатлантичного альянсу. Також вона відповідає стандартам Євросоюзу (SIGMA), за нею працює ООН, Світовий банк та інші міжнародні організації. І цей механізм призначений для більш ефективного планування реформ. До того ж, він дозволяє Альянсу краще розуміти прогрес України в досягненні цілей реформ.

Річна національна програма затверджується Президентом України. Для її реалізації Урядом розробляється та схвалюється План заходів щодо виконання РНП. Річна національна програма та відповідно План заходів містять 5 розділів: політичні та економічні питання, оборонні та військові питання, ресурсні питання, питання безпеки та правові питання. Цей перелік повністю відповідає структурі Плану дій щодо членства в НАТО.

Союзники під час саміту в Брюсселі наголосили про необхідність Україні продовжувати активно проводити широкомасштабні реформи не лише в секторі безпеки та оборони, а й в інших сферах.

Також лідери країн Альянсу підкреслили, що статус партнера НАТО з розширеними можливостями, який Україна отримала у червні минулого року, вагомою мірою сприяє амбіційній співпраці між Києвом та Брюсселем та просуває військову взаємосумісність між арміями союзників та Збройними Силами України.

 

Американський рецепт ПДЧ

Традиційно, на самітах НАТО чимала увага прикута до очільників США. І це — зрозуміло — адже найбільш фінансові внески в НАТО робить Вашингтон, найпотужнішою армією в НАТО, якщо не в усьому світі, вважається американська, навіть договір про заснування НАТО був підписаний у Вашингтоні й США є депозитарієм цього договору.

А враховуючи президентство Дональда Трампа, який скептично висловлювався на адресу Альянсу та іноді взагалі ставив під сумнів необхідність його існування в нинішньому вигляді, вимагав від союзників неухильно дотримуватися фінансових зобов’язань та обіцяв суттєво скоротити внески США у глобальну безпеку союзників, візит Джо Байдена на саміт НАТО очікували з ентузіазмом і надією на нову сторінку в історії відносин між США та іншими союзниками по Альянсу.

І оптимізм союзників виправдався — у розмові з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом, Джо Байден запевнив, що Альянс є дуже корисною для Америки організацією. «НАТО є критично важливим для інтересів США. Якби не було цього Альянсу, нам би треба було його вигадати», — підкреслив президент США Байден.

До того ж він назвав статтю 5 Північноатлантичного договору «священним обов’язком». Цей пункт, як відомо, закріплює, що напад на одну країну Альянсу вважатиметься нападом на всіх.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель підкреслила, що це є добре, що новий американський президент висловлює відданість Альянсу та особливо п’ятій статті Північноатлантичного договору. «Разом з Джо Байденом НАТО на цьому саміті вдалося відкрити нову главу», — зазначила Меркель.

Не залишилися на саміті без уваги і питання співпраці Києва з Вашингтоном — адже США має право вважаються одним з найнадійніших партнерів України в багатьох питаннях — це й суттєва допомога сектору безпеки та оборони, вагома підтримка реформам, які впроваджуються в нашій країні. А також — успішна співпраця на рівні партнерства у міжнародних організаціях, у тому числі — у напрямку НАТО.

Джо Байден, який перший раз був присутній на саміті НАТО саме в якості президента США, підкреслив, що у Вашингтоні будуть робити все можливе, щоб Україна могла чинити опір агресії Росії. А стосовно членства України в НАТО американський лідер зазначив, що це рішення залежить не лише від США, а від усіх союзників, яких треба буде переконувати. Тож, на думку Джо Байдена, Україні на шляху до Альянсу, по-перше, потрібно позбавиться від корупції та відповідати іншим вимогам, які висуваються до кандидатів на членство в НАТО.

 

Трикутник: НАТО, Росія та Китай

Чільне місце серед викликів і загроз безпеці НАТО лідери Альянсу відводять поведінці РФ. Як зазначено в підсумковій декларації саміту «агресивні дії Росії становлять загрозу для євроатлантичної безпеки». Лідери Альянсу запевнили, що не повернуться до відносин «у звичному режимі», доки Кремль не продемонструє слідування міжнародному праву та своїм зобов’язанням. Доти ж НАТО буде далі посилювати свою оборону та стримування, але також залишатиметься відкритим до діалогу, аби уникнути непорозумінь та ненавмисної ескалації.

Як зазначила Канцлер Німеччини Ангела Меркель, Росія не розглядає НАТО як партнера. «Така одностайна думка тих, хто взяв участь у сьогоднішньому саміті. Натомість Росія, на жаль, розглядає НАТО як противника навіть через 30 років після завершення «холодної війни», – зробила висновок пані Меркель.

Також в НАТО закликали Росію відмовитися від визнання «недружніми державами» двох його членів: Сполучених Штатів Америки і Чеської Республіки. У спільній заяві союзники наголосили, що Альянс також буде адекватно реагувати на збільшення ядерного арсеналу Росії.

«Відносини Альянсу з Росією перебувають на найнижчому рівні з часів завершення «холодної війни» через агресивні дії Кремля», — наголосив Генсек НАТО Столтенберг.

Саме тому Альянс також оголосив про незмінність потреби збільшувати обороноздатність і анонсував збільшення оборонних витрат союзників. У тому числі, щоб протистояти агресивній поведінці Росії на міжнародній арені.

Саме агресія Росії проти України дала потужний поштовх зростанню оборонних бюджетів країн Альянсу. Після 2014 року вони зростають сім років поспіль. У результаті загальний бюджет НАТО збільшився з $943,2 млрд у 2014 році до майже $1,18 трлн у 2021-му.

Левова частка цієї суми припадає на США — $ 811,2 млрд. Додаткові кошти повинні надати НАТО більше гнучкості у протидії військовим загрозам та посиленню Китаю.

І щодо позиції НАТО на виклики з боку Китаю, то експерти вважали, що саме це було найбільш відкритим питанням цього саміту. Якщо уважно подивитися попередні підсумкові рішення самітів НАТО, то до 2019 року Китай майже не згадувався — але зараз для Альянсу одним з головних пріоритетів є чітка позиція щодо зростаючої ролі Пекіна на світовій арені.

Але на відміну від Росії, Китай в НАТО вважають не загрозою, а викликом.

«Зростання впливу Китаю та його міжнародна політика може становити виклики, на які нам слід знайти відповіді разом, як Альянсу», — такого спільного висновку дійшли лідери НАТО. Поряд з цим, вони вважають що «політика примусу» Пекіну контрастує з цінностями, на яких засноване НАТО. Але союзники зазначають, що Альянс відкритий до конструктивного діалогу з Китаєм.

 

Коротко — про головне

Якщо тезисно казати про головні підсумки цього одноденного саміту НАТО, то треба наголосити на тому, що лідери Альянсу погодились відкрити нову главу трансатлантичних відносин у той час, коли вони зіткнулися з «все більш комплексним» безпековим середовищем. Союзники затвердили програму розвитку Альянсу, відому як «НАТО 2030». Саме вона закріплює механізм консультацій для розробки нової Стратегічної Концепції НАТО — документу, який повинен стати вказівкою для Альянсу в умовах зростаючої глобальної конкуренції та більш непередбачуваних загроз.

Отже в декількох реченнях, що ж передбачає НАТО-2030.

По-перше, це поглиблення політичних консультацій та координація дій. НАТО — це єдина платформа, яка щодня зближує Європу та Північну Америку. Було домовлено зміцнювати і розширювати консультації у різних форматах між союзниками і забезпечувати, щоб НАТО залишалось гнучким і ефективним для проведення військових операцій в підтримку колективної безпеки.

По-друге, це посилення засобів стримування та захисту. Союзники зобов’язалися далі підвищувати готовність своїх сил, а також зміцнювати та модернізувати структури сил НАТО для задоволення поточних і майбутніх оборонних потреб, підтвердивши зобов’язання про оборонні інвестицій 2014 року.

По-третє — стійкість. Вона належить до компетенцій держав-членів. Країни НАТО розроблять пропозицію щодо створення, оцінці, огляду і моніторингу цілей стійкості, що слугуватиме орієнтиром для розроблюваних на рівні країн цілей стійкості і планів втілення. Кожна окрема країна НАТО сама визначить, яким чином вона буде встановлювати і реалізовувати національні цілі зі стійкості, що дозволить союзникам зробити це у спосіб, який буде сумісний з відповідними національними компетенціями, структурами, процесами та зобов’язаннями.

По-четверте, НАТО повинно зберегти технологічну перевагу — члени Альянсу запустять новий військово-цивільний Акселератор оборонних інновацій для регіону Північної Атлантики. Також вирішено створити Фонд інновацій НАТО, за допомогою якого країни зможуть надавати підтримку стартапам, що працюють над проривними технологіями подвійного призначення у сферах, важливих для безпеки держав-членів НАТО.

По-п’яте — Альянс продовжує підтримувати міжнародний порядок. Союзники домовились поглибити діалог і практичне співробітництво з партнерами, зокрема ЄС, країнами-кандидатами та партнерами з Азіатсько-тихоокеанського регіону, а також зміцнювати взаємодію з ключовими глобальними суб’єктами та іншими учасниками в Африці, Азії і Латинській Америці.

Шостий пункт — посилене навчання і підтримка партнерів — лідери Альянсу погодились істотно зміцнювати здатність НАТО надавати партнерам навчальну підготовку та підтримку щодо зміцнення потенціалу, визнаючи, що конфлікти, інші зміни у сфері безпеки та нестабільність по сусідству з НАТО безпосередньо впливають на безпеку держав-членів Північноатлантичного союзу.

І на останок — це боротьба зі зміною клімату. Країни Альянсу зобов’язуються значно скоротити викиди парникових газів від військової діяльності і військових об’єктів без шкоди для ефективності операцій та оборони. Лідери країн НАТО запропонували Генеральному секретарю сформувати реалістичну та конкретну мету щодо скорочення викидів парникових газів політичними і військовими структурами НАТО, а також оцінити можливість досягнення нульових викидів вуглецю до 2050 року.

Михайло Горголов