Аналіз обсягів саме військової допомоги з боку європейських країн НАТО свідчить про те, що на тлі поступового скорочення підтримки від Сполучених Штатів, вони поки не спроможні повною мірою компенсувати ту допомогу, яка раніше надходила від США. За фінансовими підрахунками Україна у 2024 році отримала понад €50 млрд допомоги, з якої понад половини надійшли від європейських країн НАТО, а також Канади. І ця сукупна підтримка від Альянсу та Канади перевищила обсяги американської допомоги.
Однак в цьому році обсяги фінансування не компенсували в повному обсязі ту підтримку, яку скоротив Білий дім. Реагуючи на такі виклики, найпотужніші європейські країни НАТО – Німеччина, Велика Британія та Франція суттєво збільшили обсяги допомоги. Також стабільною залишається допомога від інших європейських країн НАТО. У відсотковому співвідношенні допомоги Україні відповідно до власного ВВП лідерами є Данія, Естонія та Литва, які надають підтримки від 2,8% до 3,3%. А це, до речі, навіть перевищує показник, який є обов’язковим для країн НАТО щодо витрат на безпеку – тобто 2% від ВВП.
Проте, суттєве зростання фінансової допомоги на військові потреби України від провідних європейських країн НАТО та безумовну підтримку від інших держав Північноатлантичного альянсу, не в змозі в повному обсязі нівелювати всі ризики щодо сталого оборонного планування та стабільності постачання озброєння. Адже в сфері постачання сучасних систем озброєння саме Сполучені Штати є ключовим актором і замістити їхню роль лише європейськими ресурсами поки що складно.
Європейська оборонна промисловість наразі не здатна виробляти певну номенклатуру озброєнь у необхідних масштабах.
Тож в європейських країнах НАТО активно розмірковують, як розвивати військову промисловість. Для європейських країн це справжня дилема: підготувати свою оборонну промисловість до виробництва необхідної кількості озброєння то боєприпасів у разі можливої війни.
Європейські лідери неохоче переймають риторику Франції, що закликала до переходу до «воєнної економіки» вже через кілька місяців після вторгнення Росії в Україну у 2022 році. І хоча всі європейські члени НАТО збільшили витрати на оборону, ніхто не перепрофілював свою економіку, щоб зробити пріоритетом воєнні зусилля – включаючи і саму Францію.
Військові аналітики намагаються пояснювати це тим, що Україна як країна, що перебуває у стані війни, «не має іншого вибору, окрім як шалено боротися» за розробку контрзаходів та наступальних переваг, однак такої ж поведінки складно очікувати від європейських країн. Але країни НАТО повинні бути готові до різних сценаріїв. Адже інновації в сфері озброєнь та систем протидії ним зараз розвиваються так швидко, що накопичення на складах певної номенклатури може призвести до того, що через короткий проміжок часу ця зброя може стати повністю застарілою.
Для порівняння, цикл розробки БПЛА в Україні становить приблизно від восьми до десяти тижнів, тоді як розробка аналогічного продукту в Західній Європі обчислюється місяцями або роками. Тож на думку європейських військових аналітиків, вихід полягає в тому, щоб мати промислові та технологічні блоки та компоненти, з яких можна створювати безліч бойових систем.
Фахівці єдині у думці, що дійсно потрібно сприймати воєнну економіку не обов’язково з точки зору впровадження, а вже з точки зору підготовки. Компаніям потрібні не лише замовлення, а й прозорість майбутнього попиту, щоб виправдати інвестиції, що може забезпечити програмування національного військового бюджету.
Оборонна промисловість повинна готуватися до масштабного конфлікту, відпрацьовуючи сценарії прискореного виробництва, щоб виявити «вузькі місця».
Деякі європейські уряди країн НАТО, окрім Франції, просувають промисловий аспект оборони. Наприклад, керівництво Нідерландів вважає, що війна в Україні перетворилася на війну між галузями промисловості, назвавши сильну оборонну промисловість «хребтом національної безпеки».
Швеція оголосила про нову стратегію оборонної промисловості, в якій конкретно домінує мета високих виробничих потужностей і технологій.
Тим часом Польща переконана, що Росія розпочала гонку озброєнь, яку Європа повинна виграти.
Франція, хоча й вважає прискорення виробництва частиною підготовки промисловості до війни, не планує створювати запаси, яких вистачить на весь час війни, оскільки використання буде невизначеним, та й запаси колись закінчаться. На сьогодні для європейських країн НАТО є вкрай важливо забезпечити, щоб промисловість була здатна виробляти зброю без зупинки. Тож потрібно оновлювати виробничі потужності, купувати обладнання, наймати людей. А це вимагає постійних інвестицій.
Рівень виробництва, необхідний для конфлікту високої інтенсивності, також означатиме розробку нових систем, які можна виробляти масово. Багато компаній працює над цим, зокрема, в галузі БПЛА, але можуть бути й інші інноваційні сфері.
За словами військових експертів, іноді над цими питаннями співпрацює кілька компаній одночасно, щоб розглянути, як цивільні промислові виробничі лінії можна адаптувати для масового військового виробництва, модифікувавши лише кілька ключових складових виробництва.
Перехід цивільних виробничих ліній на військове виробництво пов’язаний із значними витратами, тому виникає питання, хто за це платитиме, оскільки це тягне за собою значний фінансовий ризик. Хоча деякі компанії можуть бути готові взяти на себе частину такого ризику, їм знадобиться початкова фінансова підтримка, оскільки економічна доцільність сьогодення навряд чи мотивуватиме жертвувати виробничими потужностями для військових цілей.
Фахівці вважають, що слід враховувати такі фактори – для постачальників автомобільної продукції як субпідрядників оборонної промисловості існують можливості допомогти розширити виробництво озброєння, оскільки обсяги автомобільної промисловості зазвичай становлять десятки тисяч автомобілів на рік, тоді як виробництво артилерії (наприклад, самохідних артилерійських установок), обчислюється десятками.
Збройні сили країн НАТО дедалі все більш охоче випробовують нове обладнання та системи, які повинні сприяти отриманню переваг над противником на полі бою. На думку військових експертів, поки що існує певна розбіжність між практичними поглядами на сучасні проблеми та планувальниками національних програм обороноздатності. І зараз як ніколи раніше, потрібен якомога швидший зворотний зв’язок між користувачами та виробниками озброєння, та взагалі – всього оборонно-промислового комплексу.
Тож сьогодні не можна бути попереду, розробляючи нові види озброєння один раз на 10 років. Підготовка до війни високої інтенсивності перш за все передбачає, що Альянсу потрібно знаходити нові способи роботи та діалогу з військовою промисловістю щодо сучасного озброєння.
Наприклад, в НАТО вважають, що інноваційним напрямком, який базується на уроках ведення бойових дій на території України, є створення автономних та недорогих систем, які не лише зможуть компенсувати невелику кількість особового складу на полі бою, а й здатних наносити масовані удари по противнику. Тож значною мірою зростає роль повітряних та наземних автономних систем, які до того ж повинні бути інтегровані в усі підрозділи та повною мірою використовувати можливості штучного інтелекту, вести постійний обмін даними та розвідінформацією в реальному часі. До того ж на сьогодні необхідно акцентуватися на виробництві недорогих, але ефективних систем озброєння – тобто в пріоритеті повинно буди не дороге озброєння, а таке, що можна виготовляти з мінімальними фінансовими затратами та масово.