У Північноатлантичному договорі, який у 1949 році у Вашингтоні підписали країни-засновники НАТО, викладено основоположні принципи та завдання, що взяли на себе союзники в сфері безпеки та захисту один одного. І як в будь якому подібному документі, ці головні завдання викладені без конкретної деталізації та мають загальний характер, тому й досі проходять перевірку часом, адже базові постулати для союзників залишаються незмінними навіть тоді, коли поточна геополітична ситуація у світі зазнає змін. Завдання Альянсу в сфері безпеки більш детальніше завжди відображались у Стратегічних концепціях НАТО.
Загалом Концепція є ключовим документом, який визначає цінності та цілі Альянсу. У ньому міститься колективна оцінка викликів безпеці, що існують для країн-членів НАТО, та визначаються політичні і воєнні завдання з протидії цим викликам на певний час.
Цілком таємно: перші Стратегії НАТО
Перша Стратегічна концепція НАТО була прийнята у 1950 році – головним завданням в цьому документі для союзників визначалося стримування агресії, і те, що сили Альянсу будуть задіяні у разі нападу СРСР. Акцент робився на швидкому нанесенні по агресору стратегічних ударів усіма засобами та видами зброї, включаючи ядерну, створенні надійних сил оборони, переконанні керівництва Радянського Союзу у недоцільності розв’язання війни тощо. У Стратегічній концепції містилися вимоги до взаємодоповнюваності, стандартизації та внеску країн-членів Альянсу в колективну оборону, пропорційного їхнім економічним та військовим спроможностям. Треба зазначити, що ця Стратегічна концепція оборони північноатлантичного простору від 1950 року та наступні три Стратегічних концепції НАТО від 1952-го, 1957-го та 1968-го років залишалися секретними документами до закінчення «холодної війни». Тож про їхній зміст стало можливим дізнатися лише після 1991 року.
Тож коротко зупинимося на їх головних цілях та завданнях.
У Стратегічній концепції оборони в регіоні Північної Атлантики від 1952 року акцент робився на розширенні завдань для союзників на тлі структурних змін всередині НАТО, вступом до Альянсу нових членів – Греції і Туреччини, а також війною у Кореї. Але ключові принципи, як й у попередньої Стратегічної концепції залишалися незмінними.
Також треба зазначити, що саме війна в Кореї наочно продемонструвала, що НАТО має терміново вирішити щонайменше два фундаментальних питання: ефективність воєнних структур НАТО та чисельність сил Альянсу. Стратегічною метою НАТО в цій концепції було визначено «забезпечення оборони зони НАТО та знищення волі і можливості СРСР та його сателітів до ведення війни». Тому союзники вважали за необхідне змістити акцент оборонної політики НАТО в площину більшої залежності від використання ядерної зброї. Ця політика «нового погляду» забезпечувала збільшену воєнну ефективність без необхідності витрачати значні кошти на оборону.
У 1957 році союзники затвердили новий, третій за ликом , концептуальний документ – в основу Загальної Стратегічної концепції оборони території країн НАТО покладався принцип застосування ядерної зброї у відповідь на використання СРСР зброї масового ураження, а також стратегія передового базування сил оборони Альянсу. Водночас передбачалась певна «гнучкість» застосування звичайної зброї у разі немасштабної агресії. Але при цьому не розглядалася можливість ведення обмеженої війни з Радянським Союзом. З огляду на кризу в районі Суецького каналу та придушення радянськими військами повстання в Угорщині у 1956 році, наголошувалося на необхідності брати до уваги небезпеки, що виникатимуть для НАТО поза межами територій країн-членів та зони відповідальності Альянсу.
На початку 1960 років у світі загострилася геополітична обстановка – на перший план для НАТО вийшли питання пошуку можливостей як розрядки напруженості у відносинах між Заходом та Сходом, так і розв’язання політичних проблем, що розділяли Європу. У часи Карибської кризи, коли у жовтні 1962 року «холодна війна» досягла апогею й світ опинився на порозі ядерної війни, для Альянсу найактуальнішими питаннями стали підтримання достатнього рівня оборони та захисту союзників і ретельний аналіз і реагування на зміни у загальному середовищі безпеки.
Тому у Стратегічній концепції щодо захисту території країн НАТО від 1968 року встановлювалися засадничими принципи «гнучкості та ескалації». На першому з них базувалась концепція стримування, оскільки при цьому не вбачалася можливість для противника спрогнозувати конкретний спосіб реагування НАТО на його агресію. Оскільки будь-який його напад створював неприйнятний ступінь ризику для нього самого. Своєю чергою, «ескалація» передбачала трирівневу концепцію військового реагування на агресію. По-перше, це оборона, адекватна засобам агресора. По-друге – загроза застосування ядерних сил. І по-третє – ядерний удар як останній засіб.
Ця четверта Концепція діяла в НАТО найдовше інших – аж до кінця «холодної війни», до того часу, коли в 1991 році почався новий етап в історії НАТО. Адже протягом багатьох десятиліть Альянс протистояв Організації Варшавського договору у біполярному суперництві між Заходом та колишнім СРСР. У ті часи взаємна недовіра залишалася характерною рисою відносин між ними. Але падіння Берлінського муру 9 листопада 1989 року стало поворотною подією у світовій історії й відносини між Заходом та Сходом розпочалися на новій основі. У 1990 році відбулося возз’єднання Німеччини і до складу Альянсу увійшла територія Східної Німеччини. А у 1991 році розпався СРСР і багато республік колишнього Радянського Союзу та країн Східної Європи стали партнерами НАТО, а згодом деякі з них – і його членами. Для Альянсу цей період характеризувався розвитком діалогу та співробітництва, а також пошуком нових шляхів для сприяння миру і стабільності, зокрема – багатонаціональних миротворчих операцій та операцій із врегулювання криз. В результаті НАТО почало трансформуватися у провідній в світі безпековий та оборонний інститут.
У фокусі уваги: безпека та колективна оборона
Тож на початку 1990 років на тлі суттєвих геополітичних змін змінилися підходи Альянсу до розробки Концепцій. Якщо за часів «холодної війни» стратегічні концепції НАТО розроблялися переважно військовими, а ухвалювалися – політичними органами Альянсу, то після її завершення процедура змінилася: їх розробку здійснюють політичні органи, а військові надають необхідні консультації.
У 1991 році НАТО затвердило нову Стратегічну концепцію – вона зафіксувала перехід до принципово нових геостратегічних та безпекових умов, які склалися по завершенню «холодної війни». І цілком зрозуміло, що цей документ суттєво відрізнявся від попередніх концепцій.
Наприклад, ця концепція з точки зору процедури її підготовки та характеру, вперше за історію НАТО стала несекретним документом. До речі, така традиція публічної підготовки та оприлюднення стратегічних документів Альянсу зберігається й досі.
Основні положення Стратегічної концепції НАТО від 1991 року ґрунтувалися на значно ширшому підході до визначення безпеки, який, окрім оборонного виміру, приділяв увагу політичним, економічним, соціальним, екологічним та іншим її аспектам. Вперше цей документ мав неконфронтаційний характер: поряд із підтриманням колективної оборони країн-членів Альянсу, що є його основоположною метою, йшлося також про покращення та поширення безпеки у Європі в цілому через партнерство і співробітництво з колишнім противником – СРСР.
У Концепції вже не було традиційного тлумачення «загрози зі Сходу» як головного дестабілізуючого фактору. Навпаки, наголошувалося, що загрозу повномасштабного нападу на усі європейські країни фактично усунено і тому це більше не є головним для стратегії Альянсу. Констатувалося, що припинення протистояння Схід-Захід значно знизило ризик великого конфлікту в Європі.
Концепція зберігала стратегію «гнучкого реагування» НАТО та визначала три головні принципи функціонування Альянсу:
1) принцип колективної оборони, згідно з яким військовий вимір організації залишався головним, а в разі небезпеки розроблявся план спільних дій з усіма країнами-членами;
2) принцип діалогу, який передбачав налагодження дипломатичних і військових контактів з країнами Центральної та Східної Європи;
3) принцип співробітництва, відповідно до якого всі країни-члени та країни-партнери залучалися до багатостороннього співробітництва, у тому числі з «управління кризами».
Треба зазначити, що саме Стратегічна концепція від 1991 року стала базисом для започаткування Програми НАТО «Партнерство заради миру», до якої залучилися 23 європейські країни та колишні республіки СРСР, що не були членами Альянсу – і Україна стала першою пострадянською країною, яка приєдналася до цієї ініціативи НАТО.
Глобальні зміни в євроатлантичному безпековому середовищі, вступ до Північноатлантичного альянсу Чехії, Угорщини та Польщі стали підґрунтям для затвердження у 1999 році нової Стратегічної концепції НАТО. Її головною ідеєю стало вільне розширення Альянсу. Запроваджувався План дій щодо членства – програми, покликаної надавати допомогу країнам-претендентам у підготовці до можливого членства в НАТО.
Також концепція акцентувала увагу на необхідності збереження переваги Альянсу у звичайних озброєннях в Європі, тоді як попередня Концепція ставила на меті підтримку балансу сил. Уточнювалося, що метою Альянсу є, крім іншого, сприяння миру та стабільності не лише у Європі, як це передбачалося раніше, а «в усьому євроатлантичному регіоні». І до головних завдань НАТО зі стримування та оборони було додано нове завдання – розвиток партнерства, співпраці та діалогу з іншими країнами євроатлантичного регіону «з метою посилення прозорості, взаємодовіри і спроможності діяти разом з країнами Альянсу». В цій Концепції вперше було визначено роль та місце України в євроатлантичному просторі безпеки.
Терористичні атаки у США 11 вересня 2001 р. висунули на перший план загрозу тероризму, піратства та поширення зброї масового знищення. В результаті НАТО постало перед необхідністю поширення своєї діяльності за межі євроатлантичного регіону. Було розгорнуто місію Міжнародних сил зі сприяння безпеки в Афганістані, розпочалися морські операції «Активні зусилля» у Середземному морі та «Союзницький захист» в районі Африканського рогу.
У квітні 2008 р. пройшов Бухарестський саміт НАТО. Саме на ньому союзники вперше наголосили, що Україна стане членом НАТО. Але згодом позиція деяких лідерів країн НАТО не дозволила Україні отримати запрошення стосовно приєднання до Плану дій щодо членства.
Реагування на сучасні загрози
Однак у серпні 2008 року Росія розв’язала війну проти Грузії та окупувала Абхазію і Південну Осетію. Незважаючи на те, що у Стратегічній концепції НАТО від 1999 року головним завданням Альянсу у галузі безпеки визначалося забезпечення стабільного середовища безпеки євроатлантичного регіону, що ґрунтується на розвитку демократичних інститутів і прагненні до мирного вирішення суперечок, аби жодна країна не могла вдаватися до погрози силою або її застосування, союзники виявилися не в змозі зупинити російську агресію проти Грузії.
Тому вже наступного року на саміті НАТО в Страсбурзі та Келі було прийнято «Декларацію щодо безпеки Альянсу» на додаток до чинної тоді Концепції та оголошено рішення про підготовку нової Стратегічної концепції НАТО.
У цій Декларації, зокрема, вперше йшлося про відхід Альянсу від суто оборонної стратегії та необхідність виконання повного спектру військових операцій і місій не лише на своїй території, а й поза її межами, по її периметру та на стратегічній відстані. Визначалися нові загрози безпеці у євроатлантичному регіоні – тероризм, піратство, кібератаки тощо. Зверталася увага й на важливість Чорноморського регіону для європейської безпеки.
Також наголошувалося про підтвердження рішень Бухарестського саміту стосовно членства України в НАТО та її вагомий внесок у спільну безпеку.
У 2010 році на саміті Альянсу в Лісабоні була затверджена нова Стратегічна концепція НАТО. Союзники визначили три головних завдання Альянсу:
1) колективна оборона та безпека;
2) управління кризами;
3) безпека через співробітництво.
Також цей документ визначив основні загрози для Альянсу такі, як розповсюдження ракетної та ядерної зброї, тероризму, кібератак, екологічні проблеми тощо. Окрім цього Стратегія визначала політичну та воєнну стратегічну адаптацію НАТО на короткострокову та середньострокову перспективу.
Однак за час, що минув після Лісабонського саміту в світі відбулися глобальні зміни – тож Стратегічна концепція НАТО «Активна участь, сучасна оборона» від 2010 року вже не враховувала всіх реалій сучасної геостратегічної обстановки.
Тому у 2021 році було ухвалено програму «НАТО-2030», яка передбачає подальшу трансформацію та адаптацію Альянсу до нової реальності, пов’язаної із зростанням глобальної конкуренції. Ця програма також передбачала розробку нової Стратегічної концепції. У червні 2022 року на Мадридському саміті НАТО було затверджено нову Стратегічну концепцію Альянсу. Цей документ визначає пріоритети розвитку НАТО на наступну декаду та визначає Росію як головну загрозу для євроатлантичної та європейської безпеки. І це зрозуміло, адже під час розробки концепції на європейському континенті відбулися тектонічні зсуви щодо безпекової ситуації – в лютому 2022 року розпочалося повномасштабне російське вторгнення в Україну. А попередня Концепція НАТО не «враховувала» окупацію Криму, гібридну війну на сході України та взагалі містила погляди НАТО на те, що Росія має бути «стратегічним партнером» Альянсу. Отже, документ дійсно не відповідав сучасним реаліям, тому союзники наголосили, що на тлі агресії проти України Альянс не «може вважати Російську Федерацію своїм партнером». У новій Концепції визнається, що настав критичний час для безпеки Північноатлантичного альянсу, а також для міжнародного миру та стабільності. Адже поведінка Кремля відображає модель «агресивних дій Росії проти своїх сусідів і ширшої трансатлантичної спільноти».
Тому в Мадриді союзники наголосили, що головною метою НАТО є забезпечення колективної оборони. Нова Стратегічна концепція визначила три основні завдання НАТО – стримування і оборона; запобігання кризам і їх врегулювання; безпека через співпрацю.
У новій стратегії Північноатлантичного альянсу визначено сім головних загроз для НАТО:
- Росія зокрема й авторитарні режими загалом. Також частиною російської загрози є Білорусь через свою «військову інтеграцію» з РФ.
- Тероризм «в усіх його формах та проявах».
- Нестабільність у Африці та на Близькому Сході.
- Китай.
- Зловживання у кіберпросторі та у сфері новітніх технологій.
- Руйнування системи контролю за озброєнням.
- Зміни клімату.
Окрім цього, Концепція наголошує на необхідності підвищення індивідуальної та колективної стійкості та технологічної переваги НАТО. Ці зусилля мають вирішальне значення для виконання основних завдань Альянсу.
Для України важливо те, що у новій Стратегічній концепції НАТО розглядає партнерство та підтримку союзників, як вкрай важливу для того, щоб наша держава мала можливість вийти з війни переможцем. Саме забезпечення постійної військової підтримки зі сторони країн НАТО є однією з вирішальних складових у досягнення перемоги у війні.
Також Концепція наголошує на важливості «політики відкритих дверей» – для України, яка прагне якнайшвидшої інтеграції в євроатлантичний безпековий простір та набуття членства в НАТО, це є вкрай актуальним. Адже НАТО залишається найефективнішою системою колективної оборони у світі. І в Концепції наголошується, що «основним завданням і найвищою відповідальністю Альянсу є гарантування колективної оборони держав-членів від усіх загроз з усіх напрямків». Тож саме вступ України до НАТО є головною гарантією безпеки для країни у майбутньому.