В Португалії, як і в інших країнах НАТО багато уваги приділяється розвитку гендерної рівності. Сприяння рівності між жінками та чоловіками є одним із основних завдань уряду країни.

У минулому році, незважаючи на загальний регрес у Європі, пов’язаний з наслідками пандемії коронавірусу, Португалія за Індексом гендерного розриву-2021 «піднялася» на 13 позицій та посіла 22 місце серед 156 країн світу, які аналізувалися в цьому рейтингу. Але за даними Глобального звіту про гендерні розриви за 2022 рік, країна втратила «позиції» та опустилася на 29-ту сходинку цього гендерного рейтингу. Проте цього року у Португалії після позачергових виборів та формування нового уряду під керівництвом Антоніу Кошта, до складу нового Кабінету міністрів було призначено більше жінок, ніж чоловіків – 9 з 17 міністрів є жінками. І, до речі, вперше в історії країни на посаду міністра оборони теж було призначено жінку – Елена Каррейрас очолила міністерство національної оборони Португалії. Треба згадати, що за підсумками останньої зустрічі міністрів оборони НАТО та Контактної групи з оборони України  у форматі «Рамштайн-6», Каррейрас підтвердила готовність Португалії й надалі надавати військову допомогу Україні, а також брати участь у тренувальній місії Євросоюзу, яка започатковується для навчання українських військових.

Однак, незважаючи на сьогоднішній прогрес у правах жінок щодо заняття політикою та можливістю обіймати високі державні посади, права жінок у Португалії протягом багатьох десятиліть ХХ століття були сильно обмежені. Уявіть собі, що лише з 1969 року португалки змогли без дозволу чоловіка виїжджати за межі країни. Загалом обмежене виборче право жінки у Португалії отримали тільки в 1931 році – воно поширювалося лише на тих, хто мав середню освіту, а в ті часи це було рідкістю.

У часи Estado Novo («Нова держава» з португальського) – авторитарного режиму, який був запроваджений Антоніу Салазаром у 1933 році, жінки майже були позбавлені елементарних людських прав. Навіть португальська Конституція від 1933 року зазначала, що громадяни є рівними, «за винятком жінок, через відмінності, що випливають з їх природи та блага сім’ї». Закони країни фактично дозволяли чоловікам забороняти дружині працювати поза домом, а також займатися будь-якою прибутковою діяльністю. Жінкам було заборонено отримувати певні професії (дипломати, військові тощо), а така професія як медсестра обмежувала право жінок на шлюб.

Після повалення диктатури під час Революції гвоздик 1974 року та прийняттям нової демократичної Конституції у 1976 році, жінки у Португалії нарешті отримали повну юридичну рівність. Тоді жінкам вперше було дозволено голосувати на рівних умовах з чоловіками та були визнані їх загальнолюдські права. Наступного, 1977 року в країні створили спеціальну Комісію зі становища жінок, яка у 1991-му була перейменована на Комісію з питань рівності та прав жінок.

Португалія для безумовного досягнення гендерного паритету розробляє та впроваджує Національні плани дій щодо виконання резолюції ООН «Жінки, мир, безпека». Одним з акцентів державної політики в цій сфері є боротьба з домашнім та гендерно зумовленим насильством – адже ця проблема залишається для Португалії актуальною – недаремно країна стала однією з перших країн Європейського Союзу, яка ратифікувала Конвенцію Ради Європи «Про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством» (так звана Стамбульська конвенція) відразу після того, як цей документ було відкрито для підписання 11 травня 2011 року рішенням 121-ї сесії Комітету міністрів ЄС.

У 2019 році у Португалії був прийнятий Закон про справедливість в оплаті праці, який регламентує рівну оплату за однакову працю для чоловіків та жінок, і це значно полегшує працівникам і профспілкам можливість звертатися за допомогою у випадках дискримінації в оплаті праці за статтю. Того ж року парламент прийняв закон, який встановлює мінімальний поріг у 40% для жінок і чоловіків у списках кандидатів у виборні керівні органи державних вищих навчальних закладів – цей новаторський документ також дозволяє повністю включити гендерний вимір у різні дослідження. І це є доволі актуальним, адже португальській уряд цілеспрямовано фінансує дослідницькі проекти в таких важливих сферах політики, як економічний вплив аспектів гендерної нерівності, включаючи різницю в оплаті праці, та нерівний розподіл неоплачуваного догляду та домашньої роботи.

За даними організації «ООН Жінки», майже 92% законодавчих ініціатив Португалії, які сприяють, забезпечують і контролюють гендерну рівність відповідно до показників Цілей сталого розвитку, успішно діють в реальному житті. Як один з прикладів – майже 40% місць у парламенті займають жінки.

До речі, армія Португалії серед інших членів НАТО, незважаючи на невелику кількість особового складу – приблизно 28 тисяч солдатів, може похвалитися непоганим відсотком залучення жінок до військової службі – вони складають 10% від загальної чисельності збройних сил країни.

Служба жінок в армії повноцінно стартувала у 1991 році з прийняттям нової редакції Закону про військову службу – їм було надано дозвіл служити на будь-яких посадах, деякі обмеження щодо служби жінок торкнулися лише військово-морських сил. До 1988 року жінкам дозволялася служити лише в медичних підрозділах, але того року дві жінки змогли вступити на навчання  до Військово-повітряної академії, щоб стати пілотами. Взагалі, ще у 1961 році Ізабела Бандейра де Меллу, перша жінка-парашутистка в Португалії ініціювала створення жіночого корпусу медсестер – жінки пройшли підготовку як парашутистки з місією надання медичної допомоги під час війни в Африці та служили в районах бойових дій в Анголі, Мозамбіку і Гвінеї-Бісау під час 13-річного колоніального конфлікту. Цей медичний корпус нараховував 46 жінок та діяв з 1961-го по 1974 рік.