Навряд чи Київ отримає членство в альянсі найближчим часом, але це зовсім не означає, що він взагалі ніколи не приєднається до НАТО.
Україні потрібно ще багато зробити, щоб виконати критерії для вступу в НАТО. План з набуття членства (MAP) призначений служити інструкцією для перспективних учасників з їх ефективного виконання. Об’єктивно, Україна настільки ж далеко від вступу, як і країни, яким видали MAP у 1999 році. Українські амбіції отримати план блокує Росія і небайдужість деяких членів НАТО до поглядів Москви. Про це пише науковий співробітник Brookings Institution і екс-посол США в Україні Стівен Пайфер.
Він зауважує, що ще одна річ, через яку альянс не поспішає видавати Києву план з набуття членства, полягає в тому, що MEP містить гарантій безпеки, закладених у статті 5 статуту НАТО. Саме в цій статті йдеться про те, що агресія проти одного союзника означає агресію проти всіх інших теж. Однак, у НАТО немає відповіді на наступне питання: що робити альянсу, якщо він видав MAP країні, а потім вона стала жертвою атаки до набуття повноцінного членства?
Кремль, вочевидь, хоче повернути Україну на російську орбіту. Хоча його поведінка впродовж останніх п’яти років мала протилежний ефект. Незаконна анексія Криму і нинішня війна на Донбасі, яка відібрала життя 13 тисяч людей, переконали українські політичні еліти і більшу частину населення в необхідності інтеграції України в європейські і трансатлантичні інститути. Крім того, необхідно скоротити відносини з Москвою. Якщо Кремль не може повернути Україну на свою орбіту, його “План Б”, вочевидь, – це розбити її. Це пояснює гібридну війну і економічний тиск Росії проти Києва. Саме тому російський режим підтримує кровопролиття на Донбасі. Москва намагається натиснути, збити з пантелику і дестабілізувати український уряд, щоб підірвати його спроби провести повномасштабні реформи, необхідні для пришвидшення економічного зростання, знищити здатність України виконувати умови угоди про асоціацію з ЄС, а також зробити її невигідним партнером для Заходу.
Росія підтримує цей курс всупереч проголошеній прихильності до принципів Гельсінських угод від 1975 року. Ці принципи включають право “належати чи не належати до міжнародних організацій, бути чи не бути частиною двосторонніх чи багатосторонніх угод включно з правом бути чи не бути стороною альянсу”. Москва відкрито відмовляє Києву у праві обирати, хоче чи не хоче він бути частиною НАТО.
Російська відмова від Гельсінських угод відображає погляди Москви на європейську систему безпеки, яка встановилася після Холодної війни. Російська сторона думає, що все склалося не на її користь. Тому вона з усіх сил намагається підірвати цей порядок. У окупованого Криму були попередники: Придністров’я, Південна Осетія і Абхазія. Російські чиновники, вірогідно, звернули увагу на дослідження НАТО від 1995 року про те, як і чому альянс буде може розширюватися. В ньому йшлося: “Вирішення етнічних чи територіальних суперечок буде фактором у вирішенні, запрошувати чи ні країну приєднатися до альянсу”. Кремль вирішив створити територіальні конфлікти на пострадянському просторі. І деякі країни НАТО бояться, що якщо дати Україні членство зараз, це буде означати, що згідно зі статтею 5, всім союзникам доведеться йти на війну проти Росії.
На думку Пайфера, наразі Україні, Росії і НАТО, вірогідно, варто визнати, що українське членство в альянсі не на часі. Однак, це не означає, що вона не отримає його взагалі ніколи. Таке рішення, швидше за все, не сподобається ні Києву, ні Москві. Однак, так можна вийти з глухого кута, в який ситуація зайшла зараз. Вступ України в НАТО маловірогідний в короткостроковій перспективі. У найближчі роки Київ повинен продовжити поглиблювати свою практичну співпрацю з альянсом. Всі положення MAP можна занести до щорічних планів дій для України. Москві не подобається сама назва плану, а не його вміст. Можна зосередитися на поступовому виконанні всіх критеріїв. Україні варто якомога ретельніше готуватися до членства. І йдеться не лише про реформи в сфері оборони й безпеки, а й зміцненні демократичних і ринкових цінностей альянсу. Таким чином, Київ отримає велику перевагу, коли з’явиться можливість і НАТО буде готовий дати йому членство.